Читати книгу - "Заступниця Баби-Яги, Марина Орєхова"

Жихарка закивала, а потім різко замахала в боки головою, перелякано дивлячись то на мене, то на Ядвігу.

— Ану пішла геть звідси, дурна тварино! 

Ядвіга схопила туфлю з ноги та кинула в жихарку. Та миттю схлипнула та втекла з хатки.

— Та як ви смієте? Не кричить на неї! Кажу ж, вона не винна! Якби не вона, то я взагалі не протрималася б тут і дня! І це вона викликала вас, що було їй дуже важко, до речі!

Ядвіга вперла руки в боки та трохи охолонула. Поправила розкішне каштанове волосся, яке я не розгледіла при першій нашій зустрічі, бо воно було сховане під модною хусточкою. Її очі увіп’ялися у мою кофту… Власне, її кофту. Стало так соромно… Але з іншого боку, не голою ж мені ходити весь цей час?

— А ти голосна як для людички! А чи не ти це все спланувала? Га? Захотіла влади? Магічної сили? Ану кажи!

Вона стиснула руку в кулак перед собою, очі її спалахнули недобрим вогником, а я відчула, як чиясь невидима рука схопила мене за горло й почала душити. Я в жаху копирсалася, намагалася звільнити шию, хоча фізично на ній нічого не було. За віконцем почувся гуркіт, я краєм ока побачила рудий хвіст, що промайнув у кутку та зник. Леся…

Ядвіга відволіклася та відпустила свою невидиму хватку. Я захекана впала на ліжко. Буду краще мовчати… Хай би вже відправила мене додому швидше, та й забути про цей жах.

— То ти причетна до крадіжки радікса? — більш спокійно та вже без застосування сили до мене мовила вона, перебираючи пальцями у повітрі з довгими червоними нігтями, наче плела павутиння.

Я віддихалася трохи та заперечно захитала головою.

— Ні! Я навіть не знаю, навіщо він потрібен!

— Хто знає, що ти людичка?

— Я не казала нікому!

Збрехала, звісно.

— Не бреши!

— Тільки Лесана, бо мені не було куди дітися… Вона здогадалася та вмовила мене нікому не казати й просто чекати вашого повернення!

— Хоч тут стало розуму у цієї дурепи.

Здається, зараз самий час відправитися додому та вирватися з цього жаху. Зараз як ніколи я відчула, наскільки я тут зайва, наскільки це місце не підходить мені. Мене не мало тут бути!

— Будь ласка, відправте мене назад додому. Я нічого нікому не скажу… А краще зітріть мені пам’ять та й усе! Я не хотіла тут бути…

Ядвіга хмикнула та цокнула язиком.

— Не хотіла, кажеш? Цікаво, цікаво…

— Це помилка! Збіг обставин!

— Помилка — то помилка… Але найкращого моменту, ніж вкрасти найкоштовніший артефакт цього світу не знайти… Добре. Ти мені набридла. Забирай свої лахи, а мої залиш!

Я кивнула та кинулася стягувати з себе кофтину, та холодний злий погляд відьми змусив зупинитися. Я зовсім розгубилася та злякалася до смерті, але думка, що скоро це все закінчиться, надала мені сил. Я побігла до шафи шукати залишки своїх речей, телефон та те, що було в кишенях, та хутко повернулася у вітальню.

— Я готова.

— От і добренько.

Я замружила очі та приготувалася до невідомого. Ядвіга клепнула у долоні та відкрила портал, махнувши головою у його бік.

— Крокуй.

Я невпевнено підійшла та зробила глибокий вдих, готуючись увійти, але відьма штовхнула мене в спину, розсміявшись. Мене кудись схопило та понесло, як на швидкісних гірках, коли все навколо від швидкості перетворюється у кашу та одну суцільну мішанину з кольорів. Мене розтягувало у просторі, я стиснула кулаки та чекала, коли це неприємне відчуття завершиться. Нарешті я відчула як ноги зігнулися та розправилися, як після затяжного стрибка. Не терпілося зрозуміти, де я, але навколо було темно.