Читати книгу - "Спокута сатани"

І, чинячи згідно з таким рішенням, упродовж віллосмірських урочистостей вона вела як ніколи усамітнене життя у своєму гніздечку з зелені та квітів. Однак, як я вже сказав, якогось дня сам принц у супроводі свого єгеря завітав до неї й мав утіху спостерігати жвавість голубів-«критиків» у бійках за зернятка.

Хоча ми дуже сподівалися, що прибуде князь Ріманський, він так і не з'явився. Свої вибачення він надіслав телеграмою з Парижа, супроводивши її характерним листом такого змісту:

Мій любий Темпесте!

Ви були такі добрі, що вписали мене, Вашого старого друга, до переліку запрошених для його королівської високості, і я сподіваюся, що після моєї відмови ви не матимете мене за нечему.

Мені добре знані короновані особи: протягом життя я спілкувався з ними так багато, що починаю вважати їхнє товариство монотонним. їхні становища дуже між собою схожі − і завжди були схожі, від славетних днів Соломона до нинішньої благословенної доби королеви Вікторії. Єдиним монархом, який полонив мою уяву, був Ричард Левине Серце: у ньому, безперечно, було щось оригінальне, навіть вражаюче, і я смію припускати, що з ним поговорити якраз було б варто. Зрештою, і Карл Великий був, якщо вдатися до жаргону сучасної англійської молоді, «непоганий». Багато говорити про себе змушувала її величність Єлизавета, жінка сварлива, лиха та кровожерна; найвищою славою її владарювання був Шекспір, який силою свого генію перетворював королів та королев на маріонеток, змушуючи їх танцювати так, як велів задум його твору. У цьому − і саме в цьому − я подібний до нього. Ви маєте досить клопоту, приймаючи Ваших вельможних гостей, оскільки, гадаю, догодити їм доволі важко. її світлість герцогиня Ропідрайдер дуже любить перед сном качатися на простирадлі між чотирма дужими юнаками відмінного походження та скромності. Ви знаєте, з огляду на своє високе становище вона не може з'явитись на сцені кафешантану, тож їй залишається хіба що невинно демонструвати товариству свої ніжки: вона вважає − і слушно! − що вони надто гарної форми, щоб їх ховати. Леді Баунсер, чиє ім'я я бачу у Вашому списку, завжди шахрує в картах, і я б на Вашому місці не чинив їй перешкод у цьому: якщо виграші у Віллосмірі допоможуть їй сплатити рахунки її модистки, вона запам'ятає це й буде корисним для Вас світським другом. Вельмишановна міс Фітц-Кандер, яка має високу репутацію за цнотливість, із великою тугою сподівається одружитися з лордом Нуддлзом; якщо ви зможете посунути справу між ними до відкритих заручин, перш ніж її мати повернеться з Шотландії, Ви вчините добре та врятуєте світ від скандалу. Для розваги чоловіків раджу багато полювати, грати в карти й ненастанно палити.

Принца розважати не варто: він людина достатньо мудра, щоб знайти собі розвагу у глупстві та фанфаронстві оточення, а самому не брати участі в жалюгідній комедії. Як проникливий спостерігач, він мусить дістати величезного задоволення, вивчаючи людей та їхні звичаї, тим паче що це знадобиться йому навіть на троні Англії. Я кажу «навіть», бо нині, доки не пересунувся велетенський годинник Часу, англійський трон − найперший у світі. Принц усе бачить і розуміє: подумки він глузує з примх герцогині Ропідрайдер, нахилів леді Баунсер та нервової манірності міс Фітц-Кандер. І найдужче він цінуватиме щиру поведінку, нечванливу гостинність, простоту мови і повну відсутність афектації. Я дуже шаную принца Уельського й саме тому не маю наміру показуватись перед його очі.

Я приїду до Віллосміру, коли Ваші «королівські» учти буде завершено.

Мої вітання Вашій прегарній дружині, і залишаюся ваш, доки Ви цього хочете,

Лючіо Німанський.

Я посміявся з цього листа й показав його дружині − але Сибілла не сміялася. Вона прочитала його з напруженою увагою, що трохи здивувало мене, і коли поклала його, очі її відбивали сум.

− Як він усіх нас ненавидить! − повільно промовила вона. − Скільки зневаги ховається в його словах! Невже ти цього не помічаєш?

− Він завжди був циніком, − відповів я байдужно. − Я й не сподівався від нього нічого іншого.

− Вочевидь, він добре обізнаний зі звичками дам, які бувають у нас, − замислено вела далі вона. − Ніби він здалеку читає їхні думки та прозирає їхні наміри.

Її брови насупились, і якийсь час вона здавалася заглибленою в похмурі роздуми. Але я не підтримував розмови: я був заклопотаний метушливими приготуваннями до прибуття принца й не міг цікавитись нічим іншим.

Принц, як я вже говорив, таки приїхав і відбув усю програму призначених для нього розваг; потім, склавши нам подяку за гостинність, поїхав, залишивши нас, як він зазвичай залишає всіх інших, зачарованими його простим поводженням і погідною вдачею. Після його відбуття пороз'їжджалася й решта товариства, і коли ми з Сибіллою знову зосталися вдвох, у замку запанувала дивна тиша та спустошеність, подібні до прихованого передчуття наближення якогось нещастя. Сибілла, здавалося, відчувала те саме, що і я, і, хоча ми про це не говорили, я бачив, що вона була так само пригнічена. Вона частіше ходила до Лілія-котеджу, і після візитів до ясноволосої вченої, що живе серед троянд, поверталася ніби звеселіла: голос її ставав лагідним, очі − задумливо-ніжними. Якось вона сказала:

− Інколи мені здається, Джеффрі, що в житті таки існує добро; якби я тільки могла відкрити його для себе, я б жила ним! Але ти − останній, хто може мені в цьому допомогти.

Я сидів у фотелі біля розчиненого вікна й курив. Після її репліки я обернувся до неї, здивований і трохи обурений.

− Що ти хочеш цим сказати, Сибілло? − спитав я. − Я щиро бажав би, щоб ти стала кращою. Деякі твої погляди, як на мене, просто огидні.

− Мовчи! − швидко вигукнула вона; очі її палали. − Мої погляди, на твою думку, огидні? І що ж ти зробив − ти, мій чоловік, − що ти зробив, щоб змінити їх? Хіба ти не маєш негідних пристрастей, так само, як я? Хіба ти не даєш їм волі? Хіба впродовж усіх цих днів я бачила в тобі щось, що могло б послужити мені за приклад? Ти тут пан, і ти пануєш з усією зарозумілістю, яку тільки може дати багатство! Ти їси, п'єш і