Читати книгу - "Звіяні вітром. Кн.1"

паршива вівця з Батлерової родини розкаялась у непутящому минулому й пробує спокутувати свої колишні гріхи. І надто жінки вважали за свій обов’язок підтримувати цей погляд, тим паче що йшлося про такого хороброго проривника блокади. Тепер-бо вже всі розуміли, що від уміння мореплавців пробиватися крізь блокаду доля Конфедерації залежить не меншою мірою, ніж від мужності солдатів на фронті.

Оповідали, що капітан Батлер — один з найкращих лоцманів на Півдні, що він безоглядно сміливий і має залізні нерви. Зроду чарлстонець, він знав кожну затоку й вузину, кожну обмілину й скелю на узбережжі Кароліни біля Чарлстона і так само вільно почувався у водах Вілмінгтонського порту. Він ні разу не втратив судна й не був змушений викинути вантаж за борт. На початку війни він з’явився невідомо звідки, маючи досить грошей, щоб придбати невелике швидкохідне суденце, а тепер, коли доставка товарів крізь блокаду давала прибуток у дві тисячі відсотків, став власником уже чотирьох суден. Він мав досвідчених лоцманів, платив їм добре, і вони, під прикриттям ночі вивівши судна з Чарлстона й Вілмінгтона, везли бавовну до Нассау, до Англії чи Канади. Текстильні фабрики в Англії стояли без роботи й робітники терпіли голод, тож кожен, хто прорвався крізь блокаду північанського флоту, міг правити яку завгодно ціну в Ліверпулі. А Батлеровим суднам навдивовижу щастило — і тоді, коли вони вивозили бавовну Конфедерації і коли приставляли військове спорядження, якого Південь так гостро потребував. Тож атлантське жіноцтво мало підстави багато що забути й простити такому сміливцеві.

Та й зовні він був примітною постаттю, і, побачивши його, люди навіть оглядалися. Тринькав він гроші, не рахуючи, їздив верхи на норовистому огирі й носив наймодніше вбрання від найкращих кравців. Уже цього останнього вистачало, щоб його вирізняти, бо на той час уніформи військових були добряче-таки приношені й обстріпані, та й цивільний одяг, не виключаючи святкового, мав сліди лагодження, хоч і як непомітно намагалися це робити, і світив латками. Скарлет здавалося, що вона ні в кого ще не бачила таких елегантних штанів, як у Батлера — ясно-брунатного кольору, картатих, у чорну й білу клітинку. Жилети його теж були невимовно гарні, надто ж один — білий, муаровий, розшитий дрібненькими пуп’янками троянд. І ходив він у цьому вбранні з елегантною недбалістю, наче зовсім не усвідомлюючи, яке воно ошатне.

Мало хто з дам міг протистояти його чарам, коли він до них вдавався, і кінець кінцем навіть місіс Меррівезер склала зброю і запросила Рета Батлера на обід у неділю.

Мейбел Меррівезер мала взяти шлюб зі своїм маленьким зуавом, коли той приїде в найближчу відпустку, і щоразу на думку про це гірко плакала, бо ж намріяла собі, що на весіллі буде доконче в сукні з білого атласу, тоді як дістати цієї тканини неможливо було в усій Конфедерації. Та й позичити сукню з білого атласу не було де — всі вони давно пішли на бойові стяги. Марні були патріотичні зусилля місіс Меррівезер, яка пробувала переконати дочку, що домоткана сукня — найвідповідніша для нареченої конфедерата. Мейбел затялася мати атласну. В ім’я священної Справи вона ладна була, і навіть охоче, відмовитись від шпильок для волосся, й гудзиків, і модних черевичків, і тістечок, і чаю, але тільки не від атласної весільної сукні.

Почувши про це від Мелані, Рет Батлер привіз з Англії скількись там ярдів блискучого білого атласу разом з мереживною вуалькою і вручив Мейбел як весільний подарунок. Здійснив він цю процедуру в такий спосіб, що годі було й думати про якусь оплату, а Мейбел атлас так врадував, що вона мало не цмокнула дарувальника у щоку. Місіс Меррівезер розуміла: приймати такий коштовний подарунок, та ще й у вигляді тканини на сукню, цілком суперечить правилам доброго тону, але не знайшлась як відмовити, коли Рет у вельми квітчастих висловах запевнив її, що хоч би й яке було вбрання, воно не досить гарне для нареченої «одного з наших воїнів-героїв». Отож місіс Меррівезер запросила Рета Батлера на обід, подумки вирішивши собі, що така поступка більш ніж покриває вартість дарунка.

Але Батлер не тільки забезпечив Мейбел атласом на сукню, а й дав кілька цінних порад щодо того, як її пошити. Він пояснив, що цього сезону в Парижі модні криноліни ширші, ніж раніше, а спідниці — коротші, і поділ у них без оборок, а має зубчасті фестончики, з-під яких проступають оторочені нижні спідниці. Крім того, він зазначив, що зовсім не помічав на вулицях панталонів, отже, можливо, вони вже «вийшли з ужитку». Згодом місіс Меррівезер звірилася місіс Елсінг міркуванням, що якби вона підтримала ту розмову, він би, чого доброго, розписав і те, яка у парижанок білизна.

Якби не безперечно мужня постава капітана Батлера, то його здатність запам’ятовувати найменші деталі жіночих суконь, капелюшків і зачісок засудили б як гідну жалю жіночність. Дами завжди почували себе якось незручно, коли засипали його розпитами про останню моду, але ж і вибору вони не мали. Як моряки, викинуті аварією на безлюдний острів, стають відірваними від світу, так і жінки були відірвані від світу моди, адже публікацій на цю тему до них майже не доходило. Якби їм сказали, що французькі дами тепер голять начисто голову й носять хутряні шапки, вони б і цьому повірили, тож Ретова пам’ять на всілякі тонкощі жіночого туалету правила для них за чудовий замінник «Журналу мод». Рет пам’ятав безліч деталей, дорогих жіночому серцеві, і, повернувшись черговий раз із-за кордону, він опинявся в гурті дам, яким пояснював, що ось капелюшки цього року поменшали розміром і носять їх на самій маківці, оздоблюючи пір’ям, а не квітами, і що французька імператриця у вечірньому туалеті вже не вдається до шиньйону, а викладає волосся у високу зачіску, яка залишає відкритими вуха, і що декольте у бальних сукнях знову стали разюче глибокі.

*

Протягом кількох місяців капітан Батлер залишався найпопулярнішою і найромантичнішою постаттю в Атланті, незважаючи на свою давнішу недобру славу, незважаючи на туманні поголоски про те, що він не лише доставляє товари крізь блокаду, а й причетний до спекуляції харчами. Недоброзичливці Батлера запевняли, що після кожного його наїзду до Атланти ціни підстрибують на п’ять доларів. Але попри всі ці плітки він зберіг би популярність, якби волів цього. Виглядало, одначе, так, ніби він, домігшись визнання у колі статечних громадян та патріотів, завоювавши їхню повагу й навіть симпатію, нехай і насторожену, з незрозумілого почуття суперечності почав усіляко наструнчувати їх проти