Читати книгу - "Темні нащадки, Salamander"

- Дякую, - промовила вона тихо, вперше за весь цей день відчуваючи справжнє тепло від його слів.

Лукас, не кажучи ні слова, простягнув руку і обійняв її. Вони стояли так кілька хвилин, дозволяючи емоціям знайти спокій, але у той же час, відчуваючи важкість того, що ще попереду.

- Ауреліє, - тихо почав Лукас, не відпускаючи її з обіймів. - Я знаю, як важко тобі зараз. Якщо ти не проти... чи можу я залишитися з тобою цієї ночі? Просто, щоб бути поруч, якщо раптом тобі буде потрібна підтримка.

Вона підняла голову, дивлячись йому в очі. У його погляді не було нічого, окрім щирості та турботи. Її губи трохи здригнулися, але вона кивнула, ледь помітно.

- Я буду рада, якщо ти залишишся, - відповіла вона, голосом, що ледь чутно тремтів.

Лукас усміхнувся, легка посмішка освітила його обличчя.