Читати книгу - "20 000 льє під водою"

Дно дедалі більше устеляло каміння. Медузи, мікроскопічні ракоподібні, морські пера легенько люмінесціювали. Мимохідь я бачив вже груди каміння, обліплені мільйонами мікроскопічних гідрофітів, подібних до квітів, і плетивом водоростей. Ноги ковзали по в'язкому килиму, зітканому з морських рослин, і якби у мене не було палиці, я не раз і не двічі упав би. Озирнувшись, все ще можна було бачити світло від прожектора «Наутилуса», але воно дедалі слабшало, у міру того, як ми віддалялися від судна. У нагромадженні каміння на океанському дні, про яке я щойно згадував, все ж вбачалася якась впорядкованість, на жаль, не зрозуміла для мене. Я звернув увагу на гігантські борозни, які тягнулися аж ген туди, де їх ховала від мене пітьма. Тут можна було спостерігати й за багатьма іншими дивними явищами. Але я ніяк не міг повірити у ті думки, які приходили у голову. Мені здавалося, що я свинцевими підошвами чобіт ступаю по висохлих кістках, що вони хрустять під моєю вагою! Невже ми йдемо по полю, встеленому кістками? Більше всього на світі у той момент мені хотілося поставити це питання капітанові Немо, але мене, на жаль, не навчили тієї таємної мови знаків, за допомогою якої члени екіпажу «Наутилуса» спілкувався під час підводних екскурсій.

А тим часом червонавий дороговказ ставав дедалі яскравішим; немовби вдалині спалахнула пожежа і освітлювала крайнебо. Дві непримиренні стихії уживалися тут, це розпалювало мою цікавість, і я сам спалахував вогнем допитливості. Я подумав, що, ймовірно, це також якесь електричне світло; така гіпотеза була більш вірогідною, ніж відкрите вогнище посеред води. А що, як я є очевидцем явища природи, ще не відомого науці? Чи, може (і це також можливо), хтось дбає, аби це підводне вогнище не згасло? Мені подумалося, що там, коло того багаття, я зможу зустріти друзів, однодумців капітана Немо, людей, які вибрали для себе такий самий спосіб життя, як і він? Можливо, там розбито підводний табір вигнанців, які шукали незалежності на землі, а знайшли її під водою? Я фантазував, і ніяк не міг абстрагуватися від цих нав'язливих думок.

Опинившись у дивокраї, я перебував у такому стані, що навіть не здивувався б, якби тоді переді мною відчинилися ворота до одного з підводних міст, про які так мріяв капітан Немо. Я був схвильований і готовий до зустрічі з будь-яким надзвичайним явищем чи подією.

А наш шлях освітлювався дедалі сильніше. Білясте сяяння виднілося з-за вершини підводної гори, яка здіймалася на вісімсот футів над рівнем дна. Ми бачили лише відблиск променів світла, заламаних у товщі води. А саме джерело цього світла було по той бік гори.

Мій провідник впевнено крокував лабіринтом камінних глиб, що захаращували дно Атлантичного океану. Вочевидь, він добре знав цю дорогу, тому не боявся заблукати. Для мене він був якимсь генієм морів. Я милувався його високою постаттю, що вимальовувалася строгим чорним силуетом на фоні заграви.

Десь о першій годині ночі ми підійшли до підніжжя гори. Щоб дістатися до її стрімкої вершини, доводилося дертися по неходжених стежках.

Я був уражений: ми продиралися крізь зарості мертвих дерев, без листя і життєвих соків, скам'янілих від солоної води.

То тут то там тягнулися до сонця височезні голі сосни. Цей ліс перетворився на кам'яне вугілля, проте вугілля молоде, що ще не встигло залягти пластами! Дерева ще тягнуться вгору, чіпляючись корінням за розмитий ґрунт. Їхнє скам'яніле гілля, немов вирізане з чорного картону, чітко вимальовувалося на фоні вод. Уявіть собі Гарц, схили гір, порослі лісами, — і все це опинилося під водою! Гірські стежки заросли водоростями, між якими копошився цілий світ ракоподібних тварин. Я видирався на скелі, переступаючи через повалені стовбури дерев, розриваючи морські ліани, що утворили висячий суцільний живопліт серед омертвілих дерев'яних остовів, і лякали риб, що пурхали з гілки на гілку, немов птахи. Захопившись, я майже не відчував утоми. Я простував за своїм непогамовним вожатим.

Яке видовище! Якими словами описати його? Якими фарбами зобразити підводні дерева і скелі з їхніми підніжжями, забарвлені у пурпур відблиском віддалених вогнів, що відбивалися у воді? Ми вилазили на схили, які за нами падали з глухим гулом лавини. А по обидва боки стежини зяяли похмурі галереї, в яких потопав людський погляд. І раптом перед нами відкрилися розлогі галявини, немовби розчищені людьми. Така різка зміна наштовхувала на думку, що от-от нам назустріч вийде мешканець цих підводних місцин!

А капітан Немо все йшов уперед, не зупиняючись і не озираючись. Я намагався не відставати від нього і бадьоро крокував позаду.

Патичина значно полегшувала ходу. Шлях був небезпечним: один необережний крок — і над тобою нависала загроза загибелі на цих вузьких стежках, прокладених над самісіньким краєм провалля! Але я не відчував запаморочення і йшов більш-менш впевнено. Я перескакував через ущелини, глибина яких змусила б мене відступити назад, якби це було на гірських вершинах. Не дивлячись під ноги, я сміливо переходив по ненадійних остовах дерев через бездонні провалля, милуючись дикою красою цих екзотичних місць. Переді мною височіли величаві скелі, вони стояли похило по відношенню до своїх основ, і були втіленим запереченням закону рівноваги. Із ущелин скель стирчали дерев'яні стовбури. Башти, зведені природою, були зрізані під таким кутом, який порушував закони тяжіння!

Я і сам, зодягнений у важкий скафандр, мідний шолом і чоботи на металевій підошві, добре відчував вплив щільності водного середовища, вилазячи на похилі скелі з легкістю сарни!

Пишучи це, я усвідомлюю, що мої описи тієї підводної екскурсії можуть здатися плодом фантазії, вимислом. Але я розповідаю про явища, які на перший погляд здаються неймовірними, проте насправді існують. Ні, це все мені не наснилося! Я бачив усе це на власні очі, я все це прожив!

Минуло дві години після того, як ми покинули «Наутилус». Ми вже минули смугу лісу, і за сто футів над нами вивищувалася гостра гірська вершина, тінь від якої падала на яскраво освітлений схил по той бік гори. Рідкі чагарники, здавалося, скам'яніли у судомній гримасі. Риби зграйками випливали з-під наших ніг, як сполошені птахи з високих трав. Скелястий масив був поораний непрохідними тріщинами, глибокими печерами, темними проваллями, з глибини яких долинав грізний шум! Кров стигла в жилах, коли на нашому шляху з'являлося страхітливе щупальце або клешня, яка з шумом втягувалася у тінь розколин. Тисячі точок світилися у темряві. То були очі велетенських ракоподібних, що ховаються у своїх лігвищах, морських раків-гігантів, які, рухаючи клешнями, видають звуки, подібні до скреготу заліза, — немов