Читати книгу - "20 000 льє під водою"

— Що скажете, професоре? — запитав він.

— А що тут можна сказати, Неде? Обставини зіграли проти нас.

— Оце так не щастить! Навіщо цьому бісовому капітану забагнулося зупинити судно саме в той момент, коли ми призначили час утечі?

— Нічого не вдієш, Неде! Він мав навідатися до свого банкіра.

— Якого в біса банкіра? — здивувався Нед.

— Правильніше сказати, побувати у банку! А банк капітана Немо — це океанське дно. Тут багатства капітана надійно захищені, надійніше, ніж у будь-якій фінансовій державній установі! Навіть страхувати не обов'язково!

Канадець увесь перетворився на знак питання. Він не зрозумів жодного слова і мовчав в очікуванні, коли я поясню свої натяки. І я розповів йому, що відбулося минулої ночі, сподіваючись отак опосередковано наштовхнути його на думку, що розставатися з капітаном — щонайменше невигідно і що це був би нерозумний вчинок. На мій подив, Нед Ленд, вислухавши мою розповідь до кінця, висловив лише свій жаль з приводу того, що не зміг бути учасником прогулянки на полі битви у бухті Віґо. Проте думка про втечу не вивітрилася з голови цього упертюха, його навіть блиск золота не спокусив!

— Ну нічого, — сказав він, — ще не все втрачено! Я, так би мовити, цього разу гарпуном не влучив у жертву. Наступного разу я вже не промахнуся. Сьогодні ввечері можна знову спробувати.

— Куди «Наутилус» тримає курс? — запитав я.

— Я не знаю, — відповів Нед, знизивши плечима.

— Опівдні ми про це дізнаємося! Отоді й обговоримо наші плани.

Канадець кивнув і сказав, що йде до Конселя. А я зодягнувся і пішов у вітальню. Те, що показував компас, мене не втішило: «Наутилус» прямував на південь-південний захід.

Я з нетерпінням очікував, коли буде нанесено на мапу координати місцевості, де ми перебували у той час. Десь о пів на дванадцяту резервуари спорожнилися, і наше судно ви-плило на поверхню океану. Я прожогом кинувся на палубу і побачив, що Нед Ленд випередив мене.

Ні краєчку землі не було видно, з жодної сторони світу! Лише неозора водна гладінь, а на ній удалині декілька вітрильників, що, вочевидь, очікували попутного вітру, аби обігнути мис Доброї Надії. Небо заслали хмари, передвісники бурі.

Нед Ленд був на межі зриву. Він пильно вдивлявся у море, ніби хотів поглядом проникнути крізь туман, що заховав небокрай. Не бажаючи вірити, що земля уже далеко, він вірив, що вона лежить за цією туманною завісою і чекає на його повернення.

Опівдні сонце почало пробиватися крізь хмари. Помічник капітана, скориставшись цим, визначив його висоту.

На морі почався шквал, і ми зійшли всередину судна. Люк зачинився, і «Наутилус» занурився під воду.

Через годину, глянувши на мапу, я побачив, що ми перебуваємо під 16°17′ довготи і 33°22′ широти, за сто п'ятдесят льє від найближчого берега. Про втечу не варто було і думати. Не важко уявити лють гарпунера, коли я повідомив йому координати нашого місцеперебування.

А щодо мене, то я навіть заспокоївся. Немовби важкий камінь звалився з моїх плечей, тепер я міг з чистою совістю повернутися до своїх досліджень і спостережень. Я ж не винен у тому, що спроба втечі виявилася невдалою.

Пізно ввечері, близько одинадцятої години, до моєї каюти цілком несподівано завітав господар судна. Він дуже ґречно поцікавився, чи я не дуже втомлений після вчорашньої безсонної ночі. Я відповів, що встиг відпочити.

— Добре, — сказав капітан Немо. — Якщо так, пане Аронаксе, я запрошую вас на вельми цікаву екскурсію.

— Дуже вдячний за запрошення, капітане.

— Попередні рази ви опускалися на морське дно удень, при сонячному світлі. Гадаю, вам цікаво, який вигляд має морське дно глупої ночі.

— Надзвичайно цікаво! — зрадів я.

— Проте я мушу вас попередити, що прогулянка буде виснажлива. Нам доведеться довго підніматися вгору. Дороги тут не дуже хороші.

— Все це ще більше заохочує мене до прогулянки, капітане. Я із задоволенням супроводжуватиму вас!

— То ходімо, професоре! Треба зодягнути скафандри. Ми увійшли до гардеробної кімнати, там не було ні моїх приятелів, ні матросів. Вочевидь, ніхто з них не братиме участі у цій екскурсії, лише ми вдвох. «Цікаво, чому цього разу капітан Немо не запропонував мені взяти з собою Неда і Конселя, та і сам іде без супроводу матросів?» — подумки запитував я, одягаючись у скафандр.

Ще декілька хвилин — і ми готові до підводної прогулянки. Ми по черзі причепили один одному на спину скафандри з великим запасом повітря. Але капітан Немо не брав ліхтаря. Я нагадав йому про це.

— Нам не знадобляться ліхтарі, професоре, — відповів він.

Я погано розчув його відповідь, але перепитати не зміг, бо капітан Немо вже одягнув металевий шолом. Я зробив те саме. Капітан Немо подав мені палицю із залізним наконечником, і через декілька хвилин, виконавши звичайну процедуру, ми ступили на дно Атлантичного океану на глибині трьохсот метрів.

Це було близько півночі. Глибока пітьма панувала у морських глибинах. Я переживав, як ми маємо обійтися без ліхтарів і заспокоївся лише тоді, коли мій екскурсовод указав мені на червонаву пляму, схожу на відблиск віддаленого полум'я, приблизно за дві милі від «Наутилуса». «Вода вогонь гасить», — згадав я народну мудрість. А й справді, звідки тут узятися вогню? Що може бути його джерелом? І як вогонь може палати у рідкому середовищі? Я нічого не розумів. Але тим не менше, далекий світоч, хоч і світив не надто яскраво, полегшував нам шлях. Дві-три хвилини — і я вже звик до світла підводного маяка.

У якийсь момент прогулянки я зрозумів, що за цих умов апарати Румкорфа нам би не допомогли.

Я ішов крок у крок за капітаном назустріч вогнику, він слугував нашим єдиним дороговказом. Дно, яке спочатку було пологим, потрохи плавно підвищувалося. Ми ступали великими кроками, опиралися на палиці і разом з тим просувалися уперед повільно, бо наші ноги загрузали у пишному покриві водоростей впереміж із дрібним камінням.

Ми йшли, а над головами увесь час було чути часте стукотіння. Шум посилювався, немовби там, над нами, хтось бив у барабани. Через деякий час я зрозумів, хто цей барабанщик: над океаном ливма лив дощ. «Зараз я промокну аж до кісток», — подумав я і розсміявся сам із себе. Це справді була безглузда думка, адже хіба можна змокнути від дощу, перебуваючи під водою! Просто я ніяк не міг звикнути, що став підводним мешканцем. До того ж, перебуваючи у скафандрі, зовсім не відчуваєш, що ти у воді, помічається тільки те, що довколишнє середовище дещо щільніше, ніж повітря.

Ми йшли приблизно півгодини.