Читати книгу - "Щаслива суперниця"

Але виїхати негайно не було жодної можливості. Належало обговорити церемонію поховання Генріха Боклерка — і після тривалих дебатів було вирішено перевезти останки короля в Руан, де будуть поховані його нутрощі, а тіло, відповідно до заповіту самого монарха, переправлять у Англію й поховають у Рідингському абатстві. Все це обговорювалося в дрібних деталях, але я бачив, що лордів куди більше хвилює інше — кому доведеться принести омаж.[35]

З усього було видно, що вимушені присяги імператриці Матильді дотепер викликали невдоволення багатьох, а коли Роберт, який уже забув про свій намір заволодіти короною, взявся ратувати за сестру, дедалі більше знаті почали піднімати голос за Теобальда. У підсумку здійнявся такий галас, що Хагон Руанский змушений був зажадати дотримання правил пристойності.

Тоді лорди вирішили перебратися в замок Лонгвіль і там усе вирішити остаточно. Тим більше, що тут навіть про обід не було кому подбати, бо новий стюард Гуго Бігод ще вночі відбув і не залишив ніяких розпоряджень.

Від’їзд мого недруга змушував насторожитися. Але мені й самому слід було поспішати до Стефана й заручитися його заступництвом. Для мене це було куди важливіше, ніж обрання нового короля. І хоча прихильники Теобальда наполегливо кликали мене з собою, я поїхав, щойно випала нагода.

У Булонь я прибув уже на заході. Після багатогодинної скачки мій кінь упав на підступах до міста, й останню милю мені довелося здолати пішки. Я був стомлений, неголений і брудний, поли мого плаща та взуття обважніли від налиплої глини. Не дивно, що стражники довго протримали мене в дверях, не бажаючи повідомляти про моє прибуття Стефану й Мод.

Булонь — центральне місто графства — був посагом Мод. Він стояв біля самого моря, а над його непоказними будиночками височіли сірі стіни фортеці. Звідси через протоку було найближче до Англії. Але на ту пору я ще не розумів, чому Стефан волів відсиджуватися тут, а не кинувся в Лонгвіль підтримувати партію брата.

Я вже цілу годину сперечався зі стражниками, коли зненацька помітив, що до каплиці прямує графиня Мод. Вона була на дев’ятому місяці, рухалася уповільнено й обережно, і здавалася настільки зануреною в свої думи, що не відразу почула мої заклики.

Мод впізнала мене й здивовано застигла.

— Едгар?

Вона зробила мені знак наблизитися й чекала, нервово смикаючи застібки просторого каптура.

— Мені необхідно побачитися зі Стефаном, міледі.

Вона ніби й не чула мене, так само занурена у власні думки.

— Зі Стефаном? Навіщо? Втім… Ви завжди залишалися нашим другом, незважаючи на те, що ми рідко бачилися останнім часом. Але поголос не обдуриш, а він доносить, що ви завжди залишалися шляхетною людиною. Моєму чоловікові зараз як ніколи потрібні такі люди, вірні й шляхетні.

— Заради всього святого, Мод! Звеліть провести мене до графа.

— Його тут нема. Краще поспішайте в порт, і, можливо, ви ще застанете його, якщо корабель не відплив.

У порту кричали чайки, тхнуло гнилими водоростями й покидьками, які звалювали у воду просто з причалів. Над морем день завжди здається довшим, і пізній захід усе ще забарвлював пурпуром гладеньку, як дзеркало, воду. Найсприятливіша погода для переправи — не те що того дня, коли я мчав із Англії. Але куди ж зібрався в такому поспіху й таємниці Стефан?

Біля причалу стояв великий корабель, на нього трапом сходили озброєні до зубів лучники й списоносці. Стефан стояв осторонь, і я не відразу розгледів графа серед його воїнів. І відразу поруч із ним виникла постать Гуго Бігода — в тій самій котті стюарда з гербами Нормандії.

Він перший помітив мене. Схилився до Стефана, взяв його за лікоть і щось промовив. Мене здивувала подібна фамільярність, але тут Стефан повернувся до мене й обвів підозріливим поглядом. Бігод же вочевидь тріумфував, і це означало, що він усе повідомив графові Мортену.

— Слава Ісусові Христу, — привітав я графа, наближаючись і сповільнюючи кроки. Нехай Стефан і не зносив Бертраду за життя, як-не-як вона була його ріднею. — Мілорде, я бачу ви поспішаєте, але благоволіть приділити мені зовсім небагато часу.

Погляд Стефана залишився підозріливим. Однак він дав знак своєму оточенню вийти, а мені кивком наказав рушати за собою.

— Ваша правда, в нас є про що поговорити, Едгаре.

Бігод залишився біля трапу, роздаючи накази. Граф завів мене за стоси діжок і звелів одному зі своїх людей стояти неподалік і стежити, щоб нам не перешкодили.

— Гуго повідав мені про все.

Отже, Гуго нарешті розстався зі своєю таємницею. Але чому він вибрав для цього Стефана?

Я запитав — що саме повідомив Бігод.

— Усе, що мені належало знати про смерть короля й загибель графині Норфолкської. А також і те, яку роль у загибелі Берт зіграла твоя Гіта.

Коли я заговорив, мій голос звучав надтріснуто.

— Я прийшов просити милості, мілорде. Милості й справедливості для жінки, яка вагітною захищала своє життя й життя своєї дитини. Зараз я все поясню.

— Що б ти не сказав, ти повинен пам’ятати про те, що Бертрада