Читати книгу - "Відірвана від коренів"

— Param param, — з наспівом пісні про крихітне літо, яке ніхто не міг спіймати, він моргнув, і я пройшла повз нього.

Я причепилася до охоронців, як висяча нитка, утримуючи заклинання для всіх поблизу, що я занадто мала, щоб мене помічати, нічого важливого. Це не було важко. Я відчувала себе настільки малою і нікчемною, як тільки можна було собі уявити. Коридор вів далі і далі. Скрізь були двері, важка деревина, деякі з залізним візерунком. Слуги і придворні метушилися і виходили з величезних кімнат, обвішаних гобеленами, повними різьблених меблів і кам'яних камінів, більших, ніж вхідні двері. Блискучі лампи, повні магічного світла, звисали зі стелі, а в коридорах стояли високі білі свічки, палаючи без плавлення і диму.

Нарешті коридор закінчився біля маленьких залізних дверей, де знову стояв охоронець. Охоронець відкрив їх, кивнув ескорту Касі і усі пішли по вузьких кружляючих сходах, очі солдата лише байдуже ковзнули по мені. Ми піднімалися і піднімалися, мої втомлені ноги насилу штовхали мене на кожну сходинку догори, поки ми нарешті не вийшли на невеликий круглий майданчик. Тут було тьмяно і димно: не було ніяких вікон, тільки звичайна гасова лампа стояла в грубій ніші в стіні. Вона освітлювала тьмяні і сірі важкі залізні двері, з гербом у вигляді голови голодного біса, з відкритого рота якого звисало кільце. Від заліза йшов дивний холод, і вітер від нього відчувався на моїй шкірі, навіть тоді коли я, притиснута до стіни, сховалася за високими охоронцями.

Головний охоронець постукав, і двері відчинилися.

— Ми привели іншу дівчину, міледі, — сказав він.

— Добре, — сухо сказав хтось жіночим голосом. Стражники розступилися, даючи Касі дорогу. Висока струнка жінка стояла в дверях, з жовтими згорнутими косами і золотим головним убором на голові, в синьому шовковому халаті, делікатно оздобленим дорогоцінним камінням на шиї і талії, зі шлейфом, який підмітав підлогу позаду неї, хоча рукави були практичні і щільно облягали руки від ліктя до зап'ястя. Вона запросила Касю пройти повз неї двома нетерплячими кивками голови. У мене була коротка мить, щоби побачити велику кімнату з килимом, затишну, і королеву, яка сиділа на стільці з прямою спинкою. Королева нерухомо дивилася з вікна вниз на поблискуючий Вандалус.

— А це ще хто? — сказала жінка, повертаючись, щоб подивитися на мене. Всі охоронці повернулися і тепер ніби прозріли, побачивши мене. Я завмерла.

— Це… — головний охоронець запнувся, з трохи почервонілим обличчям, і метнув поглядом на двох чоловіків, які були останніми в його ескорті, поглядом, який обіцяв їм неприємності за те що не помітили мене. — Вона…

— Я Агнешка, — сказала я. — Я приїхала з Касею і королевою. — Дама кинула на мене один недовірливий погляд, що побачив кожну зачеплену нитку і кожну плямку бруду, розбризканого на моїх спідницях, навіть ті, що були на спині, і була вражена, виявивши, що я маю нахабство говорити. Вона подивилася на охоронця.

— Ще одна підозрювана в зараженні, так? — запитала вона.

— Ні, міледі, я не чув про це, — сказав він.

— Тоді чому ти привів її до мене? Я маю досить роботи тут. — Вона повернулася назад в кімнату, сильний потяг повітря дихнув на нас, і двері зачинилися. Ще одна холодна хвиля нахлинула на мене своїм жадібним ротом, облизуючи геть залишки мого приховуючого заклинання. Вітер поглинав магію, як я зрозуміла: тому вони тримали заражених тут.

— Як ви сюди потрапили? — зажадав відповіді головний охоронець, підозріло дивлячись на мене, і всі вони оточили мене.

Мені хотілося сховати себе знову, але я не могла цього зробити біля очікуючого голодного рота на дверях.

— Я відьма, — сказала я. Вони стали ще більш підозрілими. Я витягнула листа, який стискала у кишені моєї спідниці: папір був більш ніж трохи забруднений і зношений, але виписані букви ще було слабо видно. — Дракон дав мені листа для короля.

Вони повели мене вниз і посадили в маленьку нежилу кімнату, через відсутність будь-якого кращого місця. Охоронці стежили за дверима, в той час як їх капітан пішов з моїм листом в руці, щоб з'ясувати, що зі мною робити. Мої ноги були готові підігнутися, але не було нічого для сидіння, крім кількох подряпаних стільців, притиснутих до стіни, з тонкими і тендітними підлокітниками — карамель з білою фарбою і позолотою і червоними оксамитовими подушками. Я б подумала, що це старий трон, якби їх не було чотири в один ряд.

Тоді я притулилася до стіни на деякий час, і потім спробувала розпалити вогонь, але він не бажав горіти протягом тривалого часу. Попіл був мертвий, а камінь залишався холодним. Я полишила розпалювати вогнище. Зрештою я вирішила, що ніхто не міг поставити стільці у кімнаті, щоб на них не сидіти, і обережно сіла на краєчок одного з них, підгорнувши мої спідниці ближче до себе.

В той момент, коли я сіла, відчинилися двері, і увійшла прислуга, жінка в хрусткій чорній сукні, приблизно віку Данки, з підібганим ротом у деякому несхваленні. Я винувато схопилася. Чотири довгі блискучі червоні нитки потяглися за мною від подушки, спіймавшись на задирки на моїй спідниці, і довга смужка білої фарби причепилася за рукав і замовкла. Рот жінки підібгався ще більше, але вона тільки сказала,

— Ходімо, будь ласка, — натягнуто.

Вона провела мене повз охоронців, які провели поглядами мою жалюгідну спину, і повела мене до інших сходів, яких я бачила з півдюжини, і показала мені крихітну темну кімнатку на другому поверсі. Там було вузьке вікно, визираюче на кам'яну стіну собору: по