Читати книгу - "Загальні засади призначення покарання за кримінальним законодавством України"

Як визначає М.А. Скрябін, неповноліття охоплює відносно тривалий період розвитку особи. Воно містить декілька етапів: підлітковість та юність. З цими етапами пов’язані два вікові рубежі, починаючи з яких особа підлягає кримінальній відповідальності (14 і 16 років). Кожний з цих етапів — якісно особливий період розвитку, що характеризуються численністю змін, які складають у сукупності своєрідність структури особи неповнолітнього та визначають розвиток не тільки об'єктивної, але й суб’єктивної готовності неповнолітнього засвоювати вимоги до поведінки в суспільстві дорослих. (Див.: Скрябин М.А. Общие начала назначения наказания и их применение к несовершеннолетним. — Казань: Изд-во Казан, ун-та, 1988. — С. 67.)

Так, за даними статистики, у 2002 році понад 40 % засуджених неповнолітніх на момент вчинення злочинів перебували поза контролем з боку суспільства, оскільки ніде не навчались і не працювали. За цей період їх кількість зросла на 4,2 %. Непоодинокими є випадки, коли тільки в судовому засіданні з’ясовується, що 14-річна дитина не ходить до школи й не вміє ні читати, ні писати.

Див.: Судова практика у справах про злочини неповнолітніх і втягнення їх у злочинну діяльність //Вісник Верховного Суду України. — 2003. — № 4 (38). — С. 28–29.

Див.: Рішення Верховного Суду України. — 2003. — С. 113–114.

Див.: Судова практика у справах про злочини неповнолітніх і втягнення їх у злочинну діяльність //Вісник Верховного Суду України. — 2003. — № 4 (38). — С. 29.

Див.: Судова практика у справах про злочини неповнолітніх і втягнений їх у злочинну діяльність //Вісник Верховного Суду України. — 2003. — № 4 (38). — С. 29.

Див. там само.

Див.: Судова практика у справах про злочини неповнолітніх і втягнений їх у злочинну діяльність //Вісник Верховного Суду України. — 2003. — № 4 (38). — С. 27.

Див.: Антонян Ю.М., Бородин С.В. Преступность и психические аномалии. — М.: Наука, 1987. — С. 207.

Див.: О работе судебно-психиатрических экспертных комиссий Российской Федерации в 1999 году. — М., 2000. — С. 99.

Див.: Цымбал Б. Ограниченная вменяемость: дискуссионные вопросы теории и правоприменительной практики // Уголовное право. — 2002. — № 1. — С. 56.

Див. там само. — С. 57.

Див.: Кудрявцев И.А. Ограниченная вменяемость //Правоведение. — 1995. — № 5. — С. 107.

Див., напр.: Наумов А.В. Уголовное право. Общая часть: Курс лекций. — М.: БЕК, 1996. — С. 195–196; Комментарий к Уголовному кодексу Российской Федерации / 2-е изд., изм. и доп. / Под ред. Ю.И. Скуратова и В.М. Лебедева. — М.: НОРМА-ИНФРА-М, 1998. — С. 33.

Див., напр.: Антонян Ю.М., Бородин С.В. Преступность и психические аномалии. — М.: Наука, 1987. — С. 214; Аргунова Ю.Н. Применение нормы об ограниченной вменяемости // Российская юстиция. — 1999. — № 7. — С. 40–42.

Див.: Российское уголовное право: В двух томах. — Том 1. Общая часть /Под ред. проф. А.И. Рарога. — М.: Профобразование, 2001. — С. 222.

Див.: Российское уголовное право. Общая часть: Учебник. — М., 1997. — С. 125.

Див.: Наприклад, УК Латвийской Республики (п. 10 ч. 1 ст. 47), Республики Казахстан (ст. 17), Литовской Республики (п. 11 ч. 1 ст. 59).

Див.: Цымбал Б. Ограниченная вменяемость: дискуссионные вопросы теории и правоприменительной практики // Уголовное право. — 2002. — № 1. — С. 60.

Див.: Кауфман М.А. Некоторые вопросы применения норм Общей части УК РФ // Государство и право. — 2000. — № 6. — С. 59.

Див.: Шидловский А.В. Институт назначения наказания в уголовном нраве Республики Беларусь: системно-функциональный анализ: Автореф. дис… канд. юрид. наук. — Минск: Беларус. гос. университет, 2002. — С. 10.

Див.: Цымбал Б. Ограниченная вменяемость: дискуссионные вопросы теории в правоприменительной практики // Уголовное право. — 2002. — № 1. — С. 59.

Див.: Кудрявцев И.А. Ограниченная вменяемость // Правоведение. — 1995. — № 5. — С.