Читати книгу - "20 000 льє під водою, Жюль Верн"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
Зрештою риби Атлантичного океану мало чим різняться від тих, що зустрічалися нам в інших водах. Тут були велетенські скати, п'ять метрів завдовжки, з на диво дужими м'язами, що дозволяли їм підійматися над поверхнею води; різні види акул, між ними звичайна акула, п'ятнадцять метрів завдовжки, з гострими тригранними зубами, майже непомітна в воді завдяки зеленавому забарвленню; брунатні морські карасі; акули-людожери з шорсткою горбкуватою шкірою й циліндричним тулубом; осетри, подібні до своїх середземноморських родичів; зворличі-сурмачі, півтора метра завдовжки, ясно-бурі, з сіренькими плавцями, беззубі й без'язикі, вони звивалися в воді, як тоненькі гнучкі гадюки.
З костистих риб Консель помітив триметрового чорнуватого мечоноса з гострою шпагою на верхній щелепі; пістряву рибу, знану за Арістотеля під назвою морського дракона; колючки в неї на спині тверді й гострі, а що вони вкриті отруйною слиззю, то їх уколи болючі й небезпечні; корифену із брунатною спиною в голубих смугах, облямованих золотом; чудових дорад; місяць-рибу, схожу на срібний диск, з прекрасним блакитним полиском; в сонячному сяйві ці риби ряхтіли срібними цятками; нарешті, рибу-шаблю, вісім метрів завдовжки, із жовтавими грудними й спинними плавцями, з шестифутовим хвостом на взірець півмісяця; це завзята тварина, скорше травоїдна, ніж рибоїдна.
Одначе я, спостерігаючи риб, водночас оглядав і безмежні обшири Атлантиди. Інколи примхлива нерівність морського дна змушувала наше судно уповільнювати швидкість і плисти зі спритністю кита вузькими проходами поміж горбів. А що цей лабіринт часто ставав непрохідний, то «Наутілус», ніби аеростат, зносився догори і, проминувши перешкоди, знову линув за кілька метрів над морським дном. Захопливе, чудесне плавання, подібне до лету на повітряній кулі, з тією різницею, що «Наутілус» підкорявся руці керманича.
Близько четвертої години пополудні дно, вкрите грубим шаром намулу мішма зі скам'янілим гіллям дерев, змінилося на кам'янисте. Я подумав, що безмежну рівнину заступить гориста місцина; воно й не дивно: коли «Наутілус» круто повертав убік, я помітив, що обрій з півдня перегороджений високим гірським пасмом, яке, здавалося, закривало нам дальший шлях. Верховини його, очевидно, здіймалися над поверхнею океану. Можливо, ці підводні мури були основою материка чи острова, — скажім, одного з островів Зеленого Мису або Канарських. Координатів не позначено на карті,— може, й навмисне, — і я аж ніяк не міг зорієнтуватися. В кожному разі, мені здалося, що цей підводний мур — окраєць Атлантиди, якої нам випало побачити лише невеличку частину.
Настала ніч. Консель повернувся до себе в каюту, і я залишився в салоні сам-один.
«Наутілус» поплив повільніше і, маневруючи над безладними масивами вулканічного громаддя, що вкривало морське дно, то опускався, то знову грайливо ринув догори. Тоді мені було видно крізь прозорі води п'ять-шість зодіакальних зірок, що мерехтіли в Оріоновому хвості.
Я довго б іще сидів перед кришталевою шибою та милувався на красу моря і неба, аж раптом віконниці зачинилися. «Наутілус» підходив до високої прямовисної скелі. Я не уявляв собі, як він подолає оту гранітну заслону. Тепер я вже не міг нічого побачити крізь вікно і пішов до своєї каюти. «Наутілус» стояв на місці. Я заснув з наміром за кілька годин устати.
Та коли другого дня вийшов я в салон, була вже восьма година. Я глянув на манометра. Виявляється, «Наутілус» плив на поверхні. На палубі лунали кроки. Але хвилі зовсім не хитали судна.
Я попрямував до люка. Він був одчинений. Я виглянув на палубу. Замість денного світла, що його сподівався побачити, мене обступала густа темрява. Де ми? Може, я помилився? Невже й досі ніч? Ні! Не видно ані єдиної зірки. Та й вночі не буває такої безпросвітної тьми.
Я не знав, що й подумати, аж несподівано почувся голос:
— Це ви, пане професоре?
— А-а! Капітан Немо, — мовив я, — де ми?
— Під землею, пане професоре.
— Під землею? — крикнув я. — Але ж «Наутілус» пливе?
— Він плаває скрізь.
— Нічого не тямлю.
— Заждіть хвилинку, ввімкнуть прожектора — і ви все зрозумієте.
Я вийшов на палубу і став очікувати. Було так темно, що я не
бачив навіть капітана Немо. Проте, глянувши вгору, помітив над самою головою пасмо блідого світла, чи, скорше, його тьмавий відблиск, що пробивався крізь круглий отвір. В цю мить увімкнули прожектора, і його сяйво поглинуло ту кволу смужечку.
Я зажмурив на мить очі, засліплений світлом. Згодом, призвичаївшись, оглянувся довкола. «Наутілус» стояв. Він звільна похитувався при високому березі, подібному до набережної. Море обернулося на озеро, затиснене звідусіль мурами. В діаметрі воно сягало двох миль, — отже, шести миль в обводі. А що озеро, безперечно, десь на глибині сполучалося з океаном, той рівень води, як показував манометр, був однаковий і в озері, і в океані. Високі гранітні стіни, похило замикаючись на висоті п'ятсот — шістсот метрів, височіли над озером, неначе величезна перекинута лійка. Крізь її круглий отвір і пробивалося бліде денне світло.
Перше ніж уважно обстежити величезну печеру і встановити, чи це витвір людських рук, а чи природи, я підійшов до капітана Немо.
— Де ми? — запитався я.
— У надрах згаслого вулкана, — відповів капітан, — що його після якогось тектонічного струсу залило море. Поки ви, пане професоре, спали, «Наутілус» проник до цієї лагуни природним каналом, що утворився на глибині десяти метрів від океанської поверхні. Це «Наутілусова» гавань, гавань певна і зручна, захована від людських очей і захищена од вітрів усіх румбів! Знайдіть мені на берегах ваших материків або островів хоча б один рейд, котрий би міг так надійно захистити судно проти несамовитих ураганів.
— Звичайно, — відповів я, — тут ви, капітане, в цілковитій безпеці. Хто може загрожувати вам у надрах вулкана? Одначе в його верховині я помітив якийсь отвір!
— Так, це кратер. Кратер, що колись вивергав лаву, сірчану пару і полум'я, а зараз подає нам чисте, свіже повітря.
— А що воно
!Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «20 000 льє під водою, Жюль Верн», після закриття браузера.