Читати книгу - "Заповіт мисливця, Рудольф Рудольфович Лускач"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
Тим часом дикі свині опинилися хтозна-де. Отже, тигр сьогодні лишився без смачного обіду. Поки ми лежали, собака заспокоївся. Все свідчило про те, що хижака поблизу вже немає.
Ми вирішили знайти його сліди. Я лежав, не зводячи очей з місця, де помітив тигра, і направив туди Єменку. Мисливець швидко помітив сліди. Вони петляли понад очеретами до густого чагарника, поки не зникли біля продовгуватого болота.
Дорога ставала все важчою, і ми, нарешті, зрозуміли марність своїх намагань. Було доцільніше знову пошукати слідів диких свиней, за якими наглядав їх грізний «пастух».
Коли ми повернулися до табору, Шульгін сидів біля палатки і щось писав і креслив. Він запитав нас, як полювалося. Коли ми розповіли про нашу вилазку, лісничий сміючись відказав, що наступного разу, коли піде він сам, результати будуть зовсім інші.
Група Чижова повернулася тільки надвечір і повідомила цікаві новини. Їм довелося довго шукати слідів і свиней, і тигра. Та згодом вони помітили, що сполохані тигром свині раптом вийшли з болота. Незабаром мисливці виявили і відбитки лап самого амби, але почати негайне переслідування не змогли, бо дикі свині знову пішли понад річкою і час від часу заходили в воду, з'являючись то на одному березі, то на другому. Це ускладнювало розшуки тигра.
Так ми прийшли до думки, що найкраще нам було б вирушити по воді вниз за течією. Але як? Про човен тут нічого було й думати, а тому ми вирішили спорудити плоти. Сухого лісу навколо — досить. За хвилину ми всі вже були за роботою і рубали й пиляли дерева. До вечора ми зробили і випробували обидва плоти.
Всі погодились продовжувати похід вночі, що обіцяло нам більший успіх, ніж удень.
У таборі на цей раз лишилася Тамара. Всі інші розмістилися по троє на кожному плоту. Коли стрілки годинника перевалили за дванадцяту ночі, я з Олегом теж зайняв своє місце на плоту, яким керував Єменка. Ми відчалили першими. Відштовхувалися двома жердинами, а правили нашвидку зробленим довжелезним веслом.
Ніч була темна, хоч в око стрель. Ще звечора вітер нагнав з півночі хмари, а потім стих, залишивши їх висіти над нами. Чорна запона неба місцями була розірвана, але поодинокі зірки своїм мерехтливим світлом не могли розвіяти мороку. Я нічого не бачив далі ніж на відстань простягнутої руки. Тому здивувався, коли Єменка, стоячи за нами, раптом тихо скомандував:
— Обережно, нагніться!
Одразу ж після цього у мене злетів з голови картуз, бо я не встиг пригнутись перед величезним стовбуром дерева, поваленого вітром. Крона цього велетня зав'язла в гіллі іншого дерева — на протилежному березі, а стовбур повис низько над водою. Який зір треба мати, щоб своєчасно помітити цю перешкоду!
Попереду могла бути ще одна така несподівана «запруда», і тому я ліг просто на пліт, що, звичайно, було не дуже зручно: між нашвидку зв'язаними стовбурами зяяли великі щілини, крізь які час від часу проступала вода, заливаючи весь пліт, особливо на бистринах.
Це була надзвичайна подорож. Нас огортала таємнича пітьма, з якої виступали фантастичні обриси дерев, кущів і скель. Здавалося, що вода кожної хвилини може поглинути нас. Ми всі мовчали, вдивляючись у пітьму, ніби чекаючи на щось незвичайне. Плоти йшли тихо за течією. Єменка беззвучно і майстерно керував нашим «судном». На берегах ледь виднілися тьмяні силуети дерев і кущів, що зникали міняючись, мов страховинні куліси на чорному фоні сонної тайги.
Незабаром ми опинились у вузькому проході між очеретом. Раптом з берега почувся якийсь дивний шурхіт, ніби хтось розгортав кущі… Єменка зупинив пліт — усе стихло. Але як тільки ми рушили далі — на березі знову зашурхотіло. Собака почав непокоїтися. Сумнівів не було — нас переслідував якийсь таємничий звір. Побачити його в пітьмі нам не пощастило.
Єменка пошепки наказав приготуватись до стрільби. Олег уже хотів було ввімкнути великий електричний ліхтар, але завіса хмар, нарешті, розсунулася, і місяць освітив усе навколо.
Аж ось праворуч від нас нахилився очерет — там поворухнувся наш зухвалий переслідувач.
— Амба!.. — стрепенувся Єменка.
Я миттю прицілився. Тільки-но в повітрі прогримів мій постріл, як за ним вдарили ще два з рушниці Єменки. Олег, який ще не зовсім одужав, не встиг вистрілити.
З берега озвався такий рев, що в нас похололо в жилах. Від несподіванки чи то з переляку Олег навіть рушницю впустив. Бо ж рев таки справді був жахливий. Він пролунав над рікою, ніби могутня хрипла сирена.
— Ми не промахнулися, — тремтячим голосом вигукнув Єменка.
І справді, кулі з наших гвинтівок засіли в тілі тигра, але звір утік, лишивши тільки сліди свіжої крові. Звичайно, це було встановлено трохи згодом, коли настала тиша і ми пристали до берега. Собака стримано заскавулів і обережно подався вперед. Ми з рушницями напоготові рушили за ним і незабаром набрели на прим'ятий очерет і сліди крові могутнього звіра.
Переслідувати його далі було небезпечно, бо для нас це могло б скінчитися тільки трагічно: підстрелений тигр часто в засаді піджидає свого ворога, щоб напасти зненацька. Темрява трохи порідшала, та все ж далі ніж за кілька кроків ми нічого не бачили. А це було вигідним для грізного хижака, який добре бачить навіть уночі.
Тільки неук міг відважитися піти по «гарячому» сліду амби. Ми повернулися на берег до свого плоту, щоб зачекати, поки прибуде Чижов із своєю групою. Вони, мабуть, уже поспішали до нас, бо, почувши постріли, мали зрозуміти, що ми натрапили на хижака.
!Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Заповіт мисливця, Рудольф Рудольфович Лускач», після закриття браузера.