BooksUkraine.com » Любовні романи » На шляху до твого серця, Вікторія Хартманн (viktoria hartmann) 📚 - Українською

Читати книгу - "На шляху до твого серця, Вікторія Хартманн (viktoria hartmann)"

153
0
На сайті BooksUkraine.com ви знайдете великий вибір книг українською мовою різних жанрів - від класичних творів до сучасної літератури. "На шляху до твого серця" автора Вікторія Хартманн (viktoria hartmann). Жанр книги: Любовні романи / Сучасний любовний роман. Зберігайте свої улюблені книги у власній бібліотеці, залишайте відгуки та знаходьте нових друзів-читачів. Реєструйтеся та насолоджуйтесь читанням на BooksUkraine.com!

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 84 85 86 ... 88
Перейти на сторінку:

Я приміряю кожну сукню по черзі і показуюся Даніелю. Йому жодна з двох перших не сподобалася, тому я вдягаю останню, третю. Але в мене не виходить вдягнути самій, адже на спині потрібно зашнурувати стрічки.

— Даніель, можеш мені допомогти? — запитую в нього.

Він заходить в мою кабінку і зупиняється, уважно розглядає моє тіло і важко ковтає. Хлопець мовчить, коли починає шнурувати стрічки.

— Не сильно? — якось хрипло запитує він.

— Ні.

Даніель продовжує зав'язувати, іноді торкаючись холодними пальцями моєї шкіри. Коли він закінчує, то не відходить, а обпалює шию своїм гарячим диханням.

— Якби я був твоїм чоловіком... — тихо промовляє хлопець. — Певно ти і сама здогадуєшся, що б я зробив. А ще тебе б в цій сукні бачив тільки я, тому що ти занадто прекрасна в ній.

Мої щоки палають, коли я підіймаю на нього погляд.

— Беремо цю сукню. Це не обговорюється.

Він виходить, але перед цим залишає поцілунок на моїх оголених плечах.

Місце, де він цілував, здається горить.

Я виходжу з примірочної, беручи синю сукню і йду до каси. Даніель йде поруч і його присутність тут для мене стає нестерпною.

Хочу його поцілувати.

Ми нічого не кажемо один одного до того моменту, коли заходимо в номер. І навіть тоді обходимося звичайним прощанням, адже йдемо спати.

***

Весілля Руслана неймовірне! Анна (його наречена) дуже класно все організувала: починаючи від декору та страв, і аж до гостей. Всі веселилися, розмовляли між собою, знайомилися, дотримувалися українських традицій.

Тут була надто приємна атмосфера.

Навіть Даніель, який майже нічого не розумів українською, був в захваті від усього, що відбувалося.

Ближче до восьмої години вечора гості ще більше розвеселилися і танцювали під гучну музику. Я сиділа за столом, тому що дуже втомилася від підборів, доки Том повів Даніеля на танцпол. Це було кумедно — спостерігати, як вони здружилися.

Коли заграла мелодія для повільного танцю, деякі гості повернулися до столів. Чоловіки почали запрошувати жінок на танець, після чого про щось розмовляли і тихенько сміялися. Хтось посеред танцполу не витримував і цілував свою другу половинку.

А я мало не заплакала, тому що хотіла станцювати з Даніелем, якого навіть не бачила.

До мене підійшов Руслан і сів поруч.

— Що таке, принцессо? Загубився принц?

— Не смішно, Руслане, — відповідаю йому.

— Один хлопець мені сказав, що чекає тебе он там, — він показав в бік коридору. — Попросив не змушувати його чекати.

— Знущаєшся?

— Ніскілечки. Йди.

Зітхаю, взуваючи туфельки, після чого виходжу в коридор. Мене там чекає Даніель, в якого розстібнуті два верхні гудзики на сорочці, а краватка сидить, певно, в кишені.

— То ти і є той принц? — з посмішкою запитую, зупиняючись перед ним.

— А що, не схожий? — він теж посміхається і підходить впритул, підіймаючи праву руку. — Потанцюєш зі мною?

— Чому не в залі?

— Тому що хочу, щоб цей танець був тільки для нас. Не хочу, щоб інші насолоджувалися тим, що моє.

Посмішка з мого обличчя зникла. Я ніби зачарована поклала свою маленьку долоню в його велику і хлопець прямо посеред коридору почав танцювати зі мною. Наші погляди приковані тільки одне до одного. Для нас більше нікого та нічого не існує.

Тільки ми та цей танець.

Я чую якийсь галас з вулиці і краєм ока дивлюся на вхідні двері.

Чому сьогодні?

Щойно двері відчиняються, я обіймаю Даніеля і притуляю обличчя до його грудей.

— Амеліє?

— Тихо. Просто обійми мене, — відповіла я.

Він обіймає мене, притискаючи ще міцніше до себе. Я чую стукіт чоловічих туфель, тому що ця людина проходить повз нас, і тільки коли цей звук стихає, я наважуюся заговорити.

— Він пішов?

— Хто пішов?

— Чоловік, що проходив повз.

Даніель підіймає голову і декілька секунд мовчить.

— Так, він пішов.

Я підіймаю голову, відчуваючи, що мої щоки вже мокрі.

Цього не може бути. Я, напевно, помилилася.

— Амеліє? — Даніель бере моє обличчя у свої долоні. — Що сталося? Чому ти плачеш?

— Це був він, — заїкаючись від сліз, відповідаю я. — Андрій. Він тут.

Даніелю достатньо цих слів, щоб відвести мене подалі від залу.

Сподобався роздiл? Чесна оцінка допоможе авторові у написанні книги. Анонімно
1 ... 84 85 86 ... 88
Перейти на сторінку:

!Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «На шляху до твого серця, Вікторія Хартманн (viktoria hartmann)», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "На шляху до твого серця, Вікторія Хартманн (viktoria hartmann)"