Читати книгу - "Крок за горизонт, Анна Ліє Кейн"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
- Через дванадцять днів затемнення, — сказав Рунольв, дивлячись на мене з-під брів. Прощальні промені сонця проникали крізь шибки й окреслювали силует мага.
- Пам'ятаю, - відгукнувся, вчитуючись у черговий документ.
- Якщо ти й далі безвилазно будеш стирчати в...
- Рунольв! - не стримавшись підвищив голос. У кімнаті здійнявся вітер, злякано сіпнувся тюль, кілька листів злетіли зі столу і плавно осіли на підлогу. Контролювати здібності в останні дні було надто складно. Я б з радістю погодився на процедуру “запечатування”, щоб хоч на якийсь час убезпечити оточуючих мене людей, але не міг. Саме через це затемнення, і наш шанс повернути осередку магії стабільність та зберегти хоч одне ядро.
- Маре, я розумію… - спробував зайти з іншого боку друг. Змінив тон, подався ближче, але натрапив на мій погляд і завмер.
- Що ти розумієш? - з чіткими паузами між словами перепитав я.
Таким безпорадним, як зараз, я не відчував себе ніколи. Я більше не міг переміститись у той світ. Кроляча нора через дзеркальний горизонт закрилася. Усередині жевріла надія, що Олівія вижила, у це хотіло вірити все у мені, але голос розуму тихо і флегматично твердив, що при падінні з такої висоти вижити неможливо. Я знову опинився замкнений у своєму світі. Раніше я дивився на карту Веліанори, і країна здавалася мені величезною неосяжною землею, а тепер виявилося, що в цілому світі може бути тісно, якщо серце живе в іншому. Щоразу я прокручував події того дня в голові й розумів, що ми все зробили неправильно. Я повинен був вирушити туди один, мав перенести Олівію в мій світ, замкнути в палаці та хай би чекала на мене. Я мусив її зберегти. Мусив… але не зробив цього. І тепер думки з'їдали мене зсередини, як терміти поїдають деревину.
От тільки корона з моєї голови нікуди не поділася, як і відповідальність перед Веліанорою ніхто не міг зняти з плечей. Мені доводилося вдавати, що я в нормі. У дивній, дуже кривій та трохи розбитій, але працездатній формі. Дванадцять днів до затемнення... А в тілі Альви більше немає кмітливої та готової допомогти Олівії.
- Маре, ти повинен з нею поговорити, - Рунольв не збирався відступати так просто. Напевно, вважав, що мене краще не лишати одного. Тому вони з Лоренсом та Лагертою по черзі чергували біля мене. Магиню не стали посвячувати в подробиці, але вона ніколи не відмовлялася провести біля короля час.
Усіх відомих нам змовників упіймали та кинули до в'язниці. Декілька магів здали себе самі: злякавшись, вони кинулися тікати. Карл теж намагався втекти, але був швидко взятий під варту. Після цього посилену охорону забезпечили й Альві, замкнувши у кімнаті.
Моя рука завмерла над папером, готова вивести розгонистий підпис. Кілька секунд свердлив очима непідписаний наказ, потім відклав перо і зчепив руки на грудях. Перед поглядом стояла Альва, точніше Лів у її тілі. Сам не пам'ятаю, в який момент я став відрізняти їх з першого погляду. Ні Лоренс, ні Рунольв так не могли, а я ніби відчував. І ці дві жінки зовсім не були схожі одна на одну.
- Я не зможу, - видихнув тихо, повертаючись до мага. - Не зможу говорити з Альвою. Не зараз.
- Мар, - Рунольв підійшов ближче, сів на край крісла, щоб бути ближче до столу: - Я знаю, що тобі боляче. Але справу треба закінчити. Олівія точно не хотіла б, щоб її смерть була марною. Ти маєш поговорити з Альвою, вона нікого до себе не підпускає. Ми приречемо на загибель усю Веліанору, якщо не розв'яжемо питання з королевою.
Втомлено прикривши очі, повільно видихнув повітря крізь стиснуті зуби. Рунольв мав рацію. Як би мені не хотілося зараз просто зникнути кудись якомога далі та послати всіх у прірву, я не міг так вчинити. Мій обов'язок був піклуватися в першу чергу не про себе, а про людей.
- Добре, - сам ледве почув свій голос. Це було ледь помітне коливання повітря, але Рунольв полегшено посміхнувся.
- Це правильне рішення, Маре.
- Іншого в мене немає, - взявши себе в руки, вирівнявся і знову повернувся до паперів. - Я поговорю з нею за кілька годин. Скажи Віві нехай підготує Альву.
Друг мовчки вийшов.
Зустріч із дружиною відбулася у саду. Віві схилила голову і відійшла, залишивши нас в альтанці вдвох. Я лише миттю глянув на королеву й одразу відвів погляд. Серце болісно защеміло.
Альва була незвично тихою і розгубленою. Її погляд був спрямований у порожнечу перед собою, ніби дівчина взагалі слабо уявляла, де вона знаходиться. Невже її чимось опоїли?
- Альво, затемнення настане менше ніж за два тижні, - почав рівним голосом. Дружина слухала та мовчала. - Тобі треба пустити до себе магів, щоб вони могли пояснити тобі те, що ти маєш зробити на…
- Ти вбив мого дядька? - несподівано перебила мене Альва. Від недоречного питання навіть скосив очі у її бік. Королева так само нерухомо сиділа, ховаючи руки в складках спідниці, та байдуже дивилась уперед. - Так само як і Орма?
- Що з Ормом не знаю, а Карл живий, - процідив крізь зуби, відвертаючись: - Стабілізуй ядро, і я дозволю тобі з ним побачитися.
- Ні, - видихнула співрозмовниця. Я навіть здригнувся. На мить здалося, що місце Альви знову зайняв хтось інший. Дружина спохмурніла, її одурманений погляд повільно повернув осмисленість. Зелені очі зиркнули знизу вгору з дивною гіркотою: - Я не хочу його бачити. Ти вб'єш його?
- Ще не думав над цим, - загальмовано відповів, не розуміючи, до чого ці запитання. Дівчина кивнула, ніби щось собі зрозуміла, і опустила голову, пробурмотівши:
- Вони б тебе вбили.
- Це не так просто зробити, як може здатися.
- Я знаю, - Альва облизнула губи. Мені казали, що після того, як весь план розкрився і зв'язок з іншим світом зник, змовники кинулися тікати, а королева лише злякано забилася в дальній кут своїх покоїв. Альву не чіпали, вона все ще була важлива, та й не міг ніхто повірити, що дівчисько було одним із лідерів, скоріше просто покірна маріонетка, лялька в руках Орма.
!Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Крок за горизонт, Анна Ліє Кейн», після закриття браузера.