Читати книгу - "Станція з привидами, Барнс С.А."

Можливо, він намагався витягнути ті вузлики. А може, він просто хотів переконатися, що його не підштовхують довбані інопланетяни, які воскрешають його мертвого брата.

«Будь ласка, Ітане», — благає Кейт. «Я не можу ризикнути повернутися з порожніми руками». Її голос пронизливий, панікуючий.

«Знаєте, я так і не зрозумів, як Ава вийшла на вулицю, не ввімкнувши сигналізацію в шлюзовій камері», — каже Ітан.

Раптова зміна розмови знову відвертає увагу Офелії, відвертаючи її від вістря леза, від блідості вразливої ​​шкіри.

«Маленька пташка», — каже її батько, скориставшись перервою. «Ти повинна допомогти своїм друзям». Ці слова в його голосі викликають в ній масляну пляму тривоги. Її батько ніколи б не хотів, щоб вона вибрала когось іншого замість нього.

Ці речі роблять це. Вони хочуть, щоб вона була живою, доки не зможуть отримати від неї все, що їм потрібно, чи то повернення їхнього потомства, чи інформацію, яку вони зібрали через чорний осад усередині неї. Або щось зовсім інше.

Був момент, коли вони оперували Ліану, і всі вони — Ітан, Суреш, Кейт і вона — здавалося, борються з чимось, відчуваючи однаковий біль і запаморочення. Якийсь несправний розумний вулик? Ліріанці були великою громадою. Може, це все-таки їхня техніка?

Попіл на всіх поверхах у будівлі, яку вони з Северином досліджували, це те саме? Частини, які втекли зі своїх господарів, як тоді, коли Берч ​​вбив себе? А може, це було…

Офелія хитає головою, перериваючи хід думок. Що б це не було, як би це не працювало, вона не зможе це зрозуміти, це буде лише здогадка. Астробіологам, ймовірно, знадобляться роки вивчення та аналізу, щоб справді це зрозуміти. Зараз важливо вивести їх звідси живими і відносно неушкодженими.

«Їй потрібна була допомога, гроші для доньки», — зухвало каже Кейт через мить. «Тож я допомогла їй. Дала кілька контактів Шовкового шляху. Вона просто мала повернути мені більше. Це воно.”

«Кейт». Розчарування в голосі Ітана змішується з втомою.

Офелія здригається. Це помилка, і вона лише погіршить ситуацію. У сім’ях і в командах судження не допомагають. Але вона знає його досить добре, щоб зрозуміти, що він сприймає невдачу Кейт як свою власну. Проблема в тому, що Кейт не сприйме це таким чином.

«О, не починайте зі мною, командире», — кидає Кейт. «Ти вважаєш себе таким вищим, тому що дотримуєшся правил? Якщо по правді, це ваша вина. Ми не могли вам довіряти, тому не могли сказати вам, що у Ави проблеми, поки не стало надто пізно. Якби ти не був таким довбаним стрейтером, ти б бачив, що ми щось затіваємо. Мій брат усе життя перебуває у трудовому таборі, тому що не може відкупитися від своїх колоністських боргів. Через таких людей, як Бреї, як вона! А ти один з тих дурнів, які їм потрібні, на яких вони стоять. Усе, що я роблю, це вечірнє свято для всіх нас».

«Ти така важлива для мене», — наспівує батько Офелії, підходячи ближче, простягаючи руку, наче збираючись взяти в неї скальпель. «Я не хочу, щоб ти завдала собі шкоди».

Офелія сміється. Жахається і сміється, поки в неї не паморочиться від цього. «Бачиш, ось тут ти помилився. Ви, напевно, витягуєте з наших голів, можливо, я не знаю, те, що кожен з нас визначає як сім’ю? Найсильніші емоції, які приходять із цим?» Вона хитає головою. «Але у вас, мабуть, немає всіх моїх спогадів, і вам не вистачає контексту. Інакше ви б знали, що мій батько дуже хотів зробити мені боляче».

Замок на зовнішній стороні її дверей ледь помітно скрегоче. Ітан.

“Немає! Геть звідти. Не змушуй мене робити це, Ітане, — різко каже Кейт.

Не змушувати її робити що? Офелія не бачить, що відбувається. Її батько, навіть його галюцинація, заважає. І навіть якби він не заважав, вона надто далеко від дверей, щоб дивитися у вікно.

Майже щойно вона замислюється над запитанням, відповідь спливає в її голові.

Той сірий футляр із попередженнями, наклеєними збоку, і кодовим замком зовні. Закодований для Ітана та Кейт, хтось, кого Офелія вже знає, потягнеться до зброї, коли вона вважатиме це за потрібне.

У Кейт є пістолет.

«Мені просто потрібно, щоб ти… не стояв на шляху, і все», — каже Кейт. Розпач. Офелія впізнає це.

«Кейт, не роби цього. Це не ти, — протестує Ітан.

Зараз Ітана застрелять.

«Віддай це мені», — наполягає батько Офелії, підходячи, щоб повністю закрити їй вид на двері.

Її пальці згинаються, раз, два проти її волі. Хвилинні рухи. Тільки її надто міцний хват не дає скальпелю випасти.

Вона різко вдихає повітря, дивлячись на свою руку. Вони намагаються змусити її відкрити руку, кинути скальпель.

Офелія відступає від батька, обгинаючи кінці двоярусних ліжок. Вона намагається дотягнутися іншою рукою, схопити пальці, утримати свою руку нерухомо. Але друга її рука просто висить на боці, відмовляючись рухатися.

Жах пронизує її, прориваючи нові нерівні шляхи. У неї закінчується час; у неї буде лише один шанс на це.

Вона продовжує відступати, доки не вдаряється об зовнішню стінку модуля прямо під вікном.

Офелія присідає. «Мій батько хотів мене вбити. Але в своїй голові він намагався захистити мене саме від цього», – каже вона. Він не був хорошою людиною, але й не був зовсім поганим. Приходить усвідомлення того, що це рятує її цього разу.

Використовуючи плече, вона піднімає свою руку, що не реагує, угору, притискаючи її до свого коліна. Вона крутить скальпелем в іншій руці так, щоб лезо було спрямоване вниз. А потім вона встромляє його в стіну модуля позаду неї, саме там, де підлога стикається зі стіною у шві. Саме там, де Ітан сказав, що це найслабше місце.

Спочатку нічого не відбувається, крім слабкого шипіння.

Тоді Офелія висмикує скальпель, ефективно видаляючи його, як пробку, і все до пекла змінюється.

Системи навколишнього середовища вимикаються з глухим стуком, який луною лунає по всій кімнаті, зупиняючи циркуляцію. Верхнє освітлення тьмяніє, пронизливо лунає гучний сигнал тривоги, а потім механізований голос. «Попередження, порушення, попередження. Попередження, порушення, попередження».

Вона відривається від стіни, від холоду вже перехоплює подих. Або, можливо, це погана суміш повітря. Вона не пам’ятає точних відсотків атмосфери на цій планеті. Просто тут не вистачає кисню, щоб можна було дихати. І незабаром тут буде те саме.

Її батько схиляє голову набік, спостерігаючи за нею. Вони не розуміють, що відбувається.

Давай, давай. Офелія не зводить погляду з дверей. Це повинно працювати. Того самого першого дня Ітан сказав їй, що це станеться. Ось чому їм довелося обшукати кожен окремий модуль hab, перевіряючи на витоки.

Крики в коридорі