Читати книгу - "Королева острова Мрій. Чужі береги, Олена Гриб"

«Тільки б не проговоритись… Чи навпаки? Виторгувати собі час? Направити цього психа на Аєрські острови?!» – думки плуталися, відмовлялися від вибору, штовхали мене чи то на безумство, чи до порятунку.

– Хіба карнаїт може бути лаорнійцем? – прошепотіла я, перш ніж усвідомила: за моєю спиною Джиммі, чорна діра револьверного дула призначається йому. – Тим паче цей карнаїт. На ньому одяг трьохсотрічної давності. Можливо, це той, хто правив островом Мрій до Арахлони Душогубки. Його вбили, а тіло сховали тут.

Та чому ж я не промовчала? Чому не дозволила капітану Маркосу почати який завгодно ритуал, переконатися в його марності і пристрелити ще когось із довбнів, які нібито зіпсували лаорнійця?!

Кляті нерви і ненормальна потреба скрізь влізти зі своєю думкою! Я ж бачила: Маркос на волосині від зриву. Він сам себе заганяв у могилу. Вистрілив би в посіпаку – троє інших цього не стерпіли б. Їм до бунту не вистачало іскри, а я її загасила як остання дурепа!