Читати книгу - "Татарський острів, Василь Олександрович Лисенко"

— Не думаю, мій генерале!

— Чому?

— Никона Шудрю привів до мене його брат Семен, який вручив мені мішок фунтів стерлінгів. На допиті в гестапо він нічого, як нам відомо, не підтвердив, жодним словом не обмовився про це. І він розповів Никону Шудрі про своє доброзичливе ставлення до пана Маєра. Адже я повернув йому млин, олійницю, наказав виділити невеличку земельну ділянку. Ці люди не можуть діяти проти нас. Вони вже зв'язані з нами одним ланцюжком.

— Звичайно, звичайно, — роздумливо промовив Дітмар, — у твоїх міркуваннях є логіка. Думаю, що Никон Шудря не видасть свого брата, якщо йому відома ця таємниця. Отже, необхідно доручити Никону Шудрі займатися підземеллям.

— Я вже це зробив, мій генерале, — шанобливо відповів Маєр, — і він почав діяти. Наш агент Никон Шудря, псевдонім його — Бунт, поїхав до Києва, щоб зустрітися там з колишнім механіком панів Хоткевичів, який нібито лагодив таємні замки кам'яного підземелля. До війни цей механік, досить уже літня людина, жив у Києві. Його адреса відома Никону.

— Чудово! — вигукнув Дітмар. — А коли нам стане відомою таємниця підземного ходу, — механіка і всіх причетних до цього — розстріляти!

— Звичайно, — погодився Маєр, — зайві свідки нікому не потрібні!

— Тепер про інше, — перебив його Дітмар. — Треба представити до нагороди Рудого та Консула! Завдяки Консулу усунено фон Лау! Ще більші надії подає Рудий. Я просто в захопленні від цього агента. До речі, він врятував мені життя, коли повідомив про поставлену міну на шляху до Татарського острова. І ми повинні бути вдячні тим, хто нас рятує й підтримує в цьому більшовицькому пеклі. У своєму останньому донесенні, яке я прочитав, Рудий радить усунути чекіста Вершину, нашого давнього противника. І він має рацію. Рудий підозрює, що Вершина натрапив на його слід, здогадується про його стосунки з СД.

— Рудий всіх підозрює, — незадоволено проказав Маєр, — бо він усіх боїться! У нього почали здавати нерви!

— Ні, — заперечив Дітмар, — я переконаний, що люди, які пішли до нас на службу, взагалі не мають нервів! Досить цим людям мати нормальну нервову систему — і вона тут же згорить, перетвориться у попіл. Вершина справді не довіряє Рудому. І якщо нам пощастить знешкодити цього набридлого лейтенанта, то Рудий зможе потрапити в партизанську розвідку і матиме широкий доступ до її таємниць. Зараз становище Рудого значно погіршилося. Не виявляють партизани особливої довіри і до Крота.

— Цілком підтримую вас, мій генерале, — шанобливо озвався Маєр, — а для цього необхідно хутчій почати процес над підпільницями, захопленими на нашому аеродромі. Тут є можливість звинуватити дочку Вершини і самого Вершину у зраді, видати їх за наших спільників.

— Не заперечую, — байдуже буркнув Дітмар, — хоча й не бачу великої необхідності в цьому процесі. Зараз необхідно було б ліквідувати полковника, який прибув з Москви і сидить на Васильківських Дачах. Добре було б ліквідувати і всю диверсійну групу. Вона прибула для виконання особливо важливого завдання. Як видно з стенограми Консула — для посилення диверсій на залізницях. Але я певен, що тут криється щось інше, хоча й на залізниці почастішали випадки диверсій. За останній час під укіс пущено дванадцять ешелонів. Знову ми відчуваємо сталеву руку Москви. А зараз ця група готує нам якусь нову, дошкульну каверзу!

— Чому ви так вважаєте?

— Інтуїція, мій дорогий Отто, — відповів Дітмар, — досвід і нове повідомлення Консула. В загін Коваленка привезено п'ятдесят комплектів есесівських мундирів. Зараз вони на складі. Постає питання — навіщо лісовим бандитам ці мундири? Відповідь — під виглядом есесівців вони намагатимуться проникнути на якийсь важливий об'єкт.

— Можливо, вони готуються напасти на Татарський? — висловив припущення Маєр. — Недавно поблизу острова було помічено лісових бандитів. Вони шукали підходи до наших укріплень.

— Ці фанатики здатні на все, — згодився Дітмар, — хоча для захоплення Татарського острова потрібно не менше полку гарно озброєних солдат. А може, вони дізналися про будівництво таємного аеродрому «Ост», про гігантські підземні ангари та склади і думають під виглядом есесівців проникнути туди? Що буде, як вони замінують ангари і висадять їх у повітря?

— Не думаю, мій генерале, — засумнівався Маєр, — підходи до цього об'єкта надійно охороняються. Два батальйони есесівців працюють там під виглядом полонених норвежців. Ні, — впевнено мовив він, — таємниця аеродрому «Ост», який незабаром має вступити в дію, — невідома партизанам. Ніякої діяльності їх розвідки не помічено. Населення навколишніх сіл переконане, що це табір для військовополонених.

— Все одно нам треба бути готовими до будь-яких несподіванок, — сказав Дітмар. — Варто заслати в загін Коваленка групу Крайза. Дальше зволікання — неприпустиме! Накажи, Отто, подати свіжу каву.

Двері до Зоряної прочинилися, в кімнату хтось зайшов.

— Подати каву! — наказав Маєр.

У Зоряній якийсь час панувала мовчанка.

— Гарна кава! — нарешті знову почувся голос Дітмара.

— Бразільська, — пояснив Маєр, — привіз її ще в позаминулому році, коли подорожував по Аргентіні та Парагваю.

— Чудові, екзотичні землі, — озвався Дітмар, — я із великим задоволенням купив би маєток за океаном. Це значно безпечніше, ніж мати сто гектарів на березі Прип'яті… Дехто з наших уже побудував свої вілли в Парагваї, подалі від допитливих людських очей. Чи все ми вирішили та обміркували?

— Здається все, мій генерале, — завагався Маєр, — крім однієї моєї пропозиції…

— Якої?

— Я дуже прошу вас, гер Дітмар, дати дозвіл на проведення процесу над місцевими підпільницями, серед яких перебуває дочка чекіста Вершини. Їх необхідно перевезти з Майданека до Києва, судити, широко висвітлити процес в окупаційних газетах.

— Я вже казав, чи не буде зайвою ця комедія? — засумнівався Дітмар. — Процес! Суд! Газети! Зайве розголошення про діяльність ворожого підпілля! Та й хто такий цей нікчемний плебей — Вершина, щоб приділити таку увагу його персоні?

— Це підступний і нещадний