Читати книгу - "Ми - дракони, Тала Тоцка"

Два роки і чотири місяці потому

Амір Еррегор Болігард разом зі старим другом Сардимом сидів в саду в альтанці і з лагідним та спокійним виглядом спостерігав за своїм сімейством. Еррегор був абсолютно щасливий так, як тільки може бути щасливий люблячий і коханий чоловік та батько.

— Ти мене зовсім не слухаєш, Еррегоре, — дорікнув старий друг, відпиваючи з чашки густий ароматний напій з дрібних коричневих зерен аркафії, яка в надлишку росла в Ердамані.

Зять Еррегора Хазадар вряди-годи спромігся догодити своєму сюзерену і надіслав партію зерен з докладною вказівкою, як їх правильно подрібнювати, та кілька дрібно списаних аркушів рецептів докласти не забув. І вже так догодив Еррегору, що той сам здивувався, і хоч терпіти не міг свого ердаманського зятя, не міг не визнати, що цей напій перевершив всі його очікування.

Міцний, густий, з гіркуватим присмаком, але такий ароматний, що здатний був підняти Еррегора з ліжка навіть серед ночі, якщо його запах просочувався в спальню. Амір наказав негайно налагодити поставки напою в Сірідан і почати продавати його за межами Андалурсії.

І знову Хазадар здивував. Не став, як зазвичай, слюні жувати та стогнати, а підійшов до справи розумно і по-хазяйськи. Сардим бурчав, що Еррегор просто чіплявся до хлопця всю дорогу, та й амір і сам неохоче визнавав, що можливо, він дещо недооцінював родича. Тепер торгівля аркафією була налагоджена, Ердаман процвітав, а амір блаженствував в альтанці, вдихаючи незрівнянний аромат.

— Севі! Севі, ти де? — пролунав ніжний голосок старшої доньки, і на балкон вийшла його обожнювана Івейна. — Покатай сестричок!

— Я тут, Ів, — молодий білявий красень підійшов до балкону. На його плечах сиділа крихітна кучерява дівчинка, а в кожній руці він тримав ще по одному, такому ж кучерявому малятку. — Не хвилюйся, вони і так на мені їздять весь день!

— Ні, ти політай, тільки невисоко.

— Добре. Але ти тоді підстели що-небудь, а то вони минулого разу мені всю спину обмочили.

— Пресвітла Матір, ти їх налякав?

— Та ні, верещали всю дорогу. Швидше, від радості.

— Ну що ти чіпляєшся до хлопчика, Ів! — під балконом з'явилася кохана дружина Еррегора і почала стягувати малечу з Севастіана. — А-ну злазьте, бешкетниці, обліпили брата! Ніколи йому з вами возитися, йдіть краще до мене.

Але дітвора почала пищати і хапатися за Севастіана.

— Залиште їх, матусю, — примирливо заговорив аміран, саджаючи дівчаток назад, — ви ж знаєте, що мені це тільки в радість.

— Я сам їх покатаю, синку, — продовжуючи блаженно посміхатися, покликав Еррегор і підвищив голос: — Хто хоче покататися на таткові?

Всі троє миттєво скотилися з Севастіана і наввипередки кинулися в альтанку. Три маленькі доньки. Цілих трьох дочок подарувала Еррегору його Тона, і той неймовірно пишався собою і своєю дружиною. Сардим трохи дару мови не позбувся, коли почув, як три сердечка б’ються на першому огляді аміри, та й Еррегора добре перетрусило. Але їх дорогоцінна Іві заспокоїла переляканих чоловіків, сказала, що все буде добре і всю вагітність підтримувал в Тоні Первородний вогонь.

І вони народилися, відразу три доньки дракона, це ж яке щастя випало Еррегору! Зараз драконячим принцескам було по півтора роки, і таких моторних і жвавих дівчаток не знайшлося б, мабуть, у всій Андалурсії. Його улюблена Тона стверджувала, що їх маленька Іві була такою ж, але Ів була одна, а тут аж три!

Доньки вишкрябались на Еррегора, він звичним жестом згріб всіх трьох і розсадив у себе на коліні. Сардим з посмішкою дивився на малечу, та хіба ж можна було дивитися на них без посмішки? В альтанку увійшли Тона з Івейною, і Сардим схопився, допомагаючи амірі посадити геронську принцесу. Тона клопотала над нею, саджаючи доньку зручніше і підкладаючи їй під спину подушки, а амір вдоволено мружився.

Як вони з Тоною обскакали молодь! У Івейни животик тільки ставав помітним, а Еррегор вже маляток на нозі качав, поки ті захоплено верещали і сміялися. Донька приїхала до них з Леарни погостювати, поки її чоловік, геронський принц, літав за дорученням батька у Вельзас. Еррегор зі здриганням згадував той рік, коли його люба донечка розлучилася з Ейнаром. Як би він впорався без Тони?

Івейна тоді так сумувала за сагідаровим синком, що Еррегор вже готовий був волоком тягнути негідного хлопчиська в Сірідан, але донька вперлася і зажадала розірвати договір про їх шлюб з геронським принцом. Вже як вони з Сагідаром на пару благали молодих, як вмовляли, а потім плюнули, вдарили по руках, та й розірвали. А що було робити?

Принцеса зовсім змарніла, а з самих різних донесень Еррегор дізнавався, що Ейнар теж нудиться і страждає. То Сагідар кілька рядків черкне, то амірани батькові повідомлять, врешті-решт у аміра урвався терпець, і він сам полетів до Пікових Скель. Та побачивши хлопця, зрозумів, що справи зовсім кепські, взяв принца за грудки і припер до стінки. А як почув його сповідь, так у нього взагалі очі на лоба полізли.

Виявляється, Ейнар давно і безтямно кохає його доньку, а та вперто відмовляє йому навіть в самій дрібниці. На листи не відповідає, зізнань не приймає, кохання геронського спадкоємця всіляко відкидає, і триває це неподобство вже майже рік. А тут ще Домбар зі своїми нареченими ніяк не вгамується, повернувся з відрядження, і, дізнавшись, що шлюбний договір розірваний, знову почав мордувати хлопчиська. І що робити бідному батькові в такому випадку? Яке серце це витримає?