Читати книгу - "Приборкати дракона, Ліра Куміра"

День пролетів непомітно, але дуже продуктивно. Я потроху стала усвідомлювати всю ту міць, яка містилася в моїй крові, а хлопці навчилися контролювати прояв свого дракона. І тепер мій вплив на ауру піддослідного проходив під чуйним керівництвом Драгонійського, який показував своїм учням, як вони можуть розкривати свій потенціал поруч зі мною.

Я стала для них своєрідним каталізатором, який не тільки пробуджував внутрішнього звіра, а й допомагав зміцнити зв'язок двох іпостасей всередині моїх одногрупників. Корисне вміння, якщо знати, як правильно ним користуватися.

А ще я зрозуміла, що можу як посилити єднання двох частинок одного цілого, так і розвести їх. Можливо, навіть розірвати... І ось тут до мене прийшло усвідомлення тієї відповідальності, яка лягла на мої плечі разом із отриманим даром.

- На сьогодні досить, - відволіклася від колупання в собі, почувши спокійний голос свого нареченого, що пролунав просто над моїм вухом. - Зараз краще відпочити і відновитися, а завтра вранці я чекаю на вас тут, ми ще дещо спробуємо і повторимо пройдене, - за кислими обличчями хлопців я зрозуміла, що вони не були у захваті від пропозиції імператора, але сперечатися ніхто з них не хотів, і тільки зітхнувши, Міліар дозволив собі легке зауваження:

- Але ж завтра вже бал... нам треба підготуватися, - зізнаюся чесно, я теж про це подумала, але все ж прекрасно розуміла, що саме ця подія може виявитися для мене фатальною.

- Чудово, саме тому приходьте якомога раніше. Чи ви хочете схибити під час демонстрації талантів усіх представників дистриктів? - Ми здивовано витріщилися на свого куратора, який загадково посміхнувся, але більше підказок він нам не давав.

- "Про що він? Ми чогось не знаємо?", - думки так і крутилися в мене в голові, змушуючи мимоволі повертатися до того, про що ми говорили з Крухтом.

Скоро проявиться мій істинний, і мені доведеться забути про почуття до цього чоловіка.

Ріггард Драгонійський

Доба. Лише день до того, як нам доведеться встати і вистояти проти сил зла. Лише день до того, як мені доведеться відступитися від тієї, яку я покохав. Лише доба...

- На сьогодні досить, - несподівано для самого себе я залишив боротьбу зі своїм найпотаємнішим бажанням, піддаючись спокусі.

Краще повторимо все завтра, а сьогодні я зроблю те, про що мрію вже не одну ніч. Розігнавши не надто задоволених учнів по домівках, я обернувся в бік Істрійської. Дівчина дивилася на мене в нерозумінні, явно запідозривши в тому, що я вирішив помучити і її наостанок.

І в чомусь Сандра мала рацію.

- Я дещо спробую, - зробив крок уперед, торкнувшись долонями м'яких дівочих щік.

- "Зрештою не вб'є ж воно мене...", - остання зв'язна думка, і я увірвався до дівочого ротика з жадібним поцілунком.

Все або нічого.

Дівчина сіпнулася, але, не відчувши магічної віддачі, яка минулого разу відкинула мене вбік, моя наречена завмерла всього на мить, щоб наступної секунди накинутися на мене з новою силою.

- "Невже це було її зізнання?", - радісно усміхнувся, підхопивши своє маленьке щастя на руки.

Порталом я скористався скоріше інтуїтивно, і ми провалилися на м'які перини імператорського ложа.

- Сандро, ти ж знаєш, як я ставлюся до тебе, - промовив, заглядаючи в потемнілі очі своєї нареченої. - І я не хочу насідати зі своїми бажаннями. У тебе є можливість відмовити мені, і якщо ти не готова або плануєш дожидати на свого істинного, то...

- Драгонійський, може, досить вже? Я чекала цього чи не з першого нашого поцілунку, і тепер точно не дозволю тобі відступити, - здивовано витріщився на дівчину, перетравлюючи почуте. - Ну і довго ти будеш гальмувати? - Фиркнула, відкинувшись на м'які подушки.

Благо, мозок мій зараз усе ж працював, і я зміг швидко оцінити ситуацію.

- "Невже... це взаємно?", - навис над застиглою в очікуванні Істрійською, акуратно торкнувшись її губ своїми. - "А до біса все! Вона моя!", - вже не знаю, чи моя це була думка, чи дракона всередині, але в цьому ми були єдині.

Рикнувши, я підхопив тендітне дівоче тіло, потягнувши її на себе, і почав обсипати поцілунками розчервоніле обличчя красуні, з кожним дотиком відчуваючи, що все це правильно, і саме так і має бути.

- Ріггард, - промурчала моя маленька спокусниця, притискаючись до мене всім своїм тілом. - Я хочу цього... зараз, - чи треба казати, що власне ці слова й стали тим важелем, який дозволив кайданам злетіти з мого бажання?

- Моя... - шепотіли мої губи, якими я торкався білосніжної шиї, наближаючись до ключиці, по якій одразу ж провів язиком, почувши, як Алісандра шумно видихнула моє ім'я, надаючи йому якогось незвичного звучання:

- Ріг... - Немов зі мною говорила істинна Сила.

- Моя... - торкнувся м'яких стегон, якими пробігли чи то великі мурашки, чи то все ж це були лусочки... У ту мить я абсолютно не усвідомлював того, що відбувалося, насолоджуючись кожним видихом дівочих губ. - Тільки моя... - обійми стали спекотнішими, і я дозволив собі один легкий поштовх.

- Хочу ще... - схлипнула дівчина, вчепившись своїми кігтиками в мою спину. - Хочу тебе всього, - остання зв'язна думка покинула мою голову, наповнюючи її тваринною пристрастю.

- "Не віддам", - гарчали обидві мої іпостасі, наповнюючись якоюсь дивовижною магією.

Печера Буття

- А ти в нас старий бешкетник... Все ще спостерігаєш? - Чоловік сіпнувся, обернувшись у бік своєї співрозмовниці.

- Не очікував від тебе такого подарунка. Невже ти таки обрала сторону? - Подивився уважно в холодні очі красуні, але та лише похитала головою, вмощуючись у крісло, що матеріалізувалося прямісінько перед нею:

- Я всього лише вирівнюю шанси. Дарую їм Рівновагу, - Сіалія завжди здавалася дивною, але те, що вона прибрала захист істинного кохання з Алісандри, вражало.

- "Невже богиня виступила проти своєї доньки?", - це питання Крухт не встиг поставити, відчувши якесь втручання в переплетення ниток Долі.