Читати книгу - "Гра в чужу брехню, Олена Гриб"

– Ні, – блиснув зубами у невмілій подобі усмішки ерьєр Першої категорії. – Не кинуся, тому що нічого не змінилося. Все залежить від тебе, Богообрана.

– Лін. Л-і-н. Як на мене, нескладно запам'ятати. Кажеш, усе залежить від мене? Занадто розпливчасто і неймовірно. Тобто звучить, звичайно, гарно… Було б мені років п'ятнадцять, я б, напевно, почувалася задоволеною. Однак мені відомі принципи співпраці на кшталт тої, яку збираєшся запропонувати ти. Можете не вірити, але давним-давно правитель найбільшої людської держави там, у Відкритому світі, називав мене «останньою надією»… Тому я вивчила все на власному сумному досвіді і лізти в болото із заплющеними очима і радісною усмішкою не маю наміру. Ні, я не відмовляюся відразу, – поспішно додала Лін, прочитавши в погляді елфи бажання почати переконувати її прямо зараз, причому невідомо якими методами. – Я лише пояснюю, що немає сенсу розігрувати виставу.

– Ніхто і не розігрує, – несподівано встряв Млот. – Наскільки я пам'ятаю, там система захисту…

– Замовкни, – з натиском вимовив М-елфа. – Ти говоритимеш завтра. І я теж. А зараз нам необхідно розійтися і подумати. Л-елфо, ти згодна?

Чарівниця, придушивши роздратування, кивнула:

– Коли потрапимо в місто, я напишу своє ім'я на папірці, щоб ніхто не забув. Добраніч.

Ерьєр-каратель і раб мовчки переглянулись і попрямували в різні боки.