Читати книгу - "Кривавий меридіан, або Вечірня заграва на заході, Кормак Маккарті"

Хлопець запхнув револьвер за пояс. Потім разом із нав’язливим колишнім священником обійшов кратер, і вони рушили на захід тією пустельною місциною. Тоудвайн виліз нагору і спостерігав за ними. За деякий час їх уже не було видно.

Того дня вони вийшли на широчезну мозаїчну бруківку, викладену з крихітних шматків яшми, сердоліку й агату. Гектарів чотириста, на яких вітер виспівував у порожнинах, не заповнених породою. І по тій дорозі через ту місцевість із заходу їхав верхи Девід Браун, ведучи ще одного коня. Друга тварина мала сідло і вуздечку, малюк стояв, засунувши великі пальці за пояс, і спостерігав, як Браун наближається, поглядаючи на своїх недавніх супутників.

Ми чули, що ти в juzgado, сказав Тобін.

Був, відповів Браун. Але вже ні. Він уважно обдивився їх з голови до п’ят. Тоді глянув на шматок древка, що стирчав з ноги малюка, й уп’явся поглядом в очі колишнього священника. Де ваше спорядження?

Ти на нього дивишся.

Посварилися з Ґлентоном?

Ґлентон мертвий.

Браун сплюнув густу білу слину на той неосяжний і порепаний плитокрай. У роті він кутуляв камінчик, щоб утамувати спрагу, і, порухавши щелепою, знову подивився на них. Юма, сказав Браун.

Ага, відповів колишній священник.

Усіх кінчили?

Тоудвайн і суддя сидять отама у колодязі.

Суддя, повторив Браун.

Коні понуро витріщалися на потріскану кам’яну долівку під своїми копитами.

Решта загинули? Сміт? Дорсі? Чорнопикий?

Усі, підтвердив Тобін.

Браун подивився на схід через пустелю. Як далеко до колодязя?

Ми вийшли десь за годину після світанку.

У нього є зброя?

Ні.

Браун вивчав їхні обличчя. Священник не має брехати, сказав він.

Вони мовчали. Він сидів у сідлі, перебираючи пальцями скапулярій із сушених вух. Потім Браун розвернув тварину і рушив, ведучи за собою того другого коня. Він їхав й озирався. А тоді зупинився.

Ви бачили труп? скрикнув він. Ґлентона?

Я бачив, відповів колишній священник. Бо так воно сталося.

Він поїхав, трохи повернувшись у сідлі, із гвинтівкою на колінах. Браун і далі спостерігав за двома подорожніми, а вони за ним. Коли його постать геть змаліла посеред тієї рівної місцини, вони розвернулися і пішли далі.

Опівдні наступного дня знову почало траплятися покинуте караванне спорядження: викинуті підкови, шматки збруї, кістки та висушені скелети мулів із досі застібнутими alparejas[248]. Вони пройшли по невиразній дузі берега давнього озера, де розбиті, схожі на уламки кераміки мушлі лежали, крихкі й ребровані, на піску, а рано ввечері спустилися з дюн і звалів до Каррісо-Крік, невеликого джерела, яке пробилося між камінням і стікало в пустелю, де знову зникало. Тут загинули тисячі овець, і двоє мандрівників пройшли повз пожовклі кістки та скелети зі шматками пошарпаної вовни і стали навколішки серед тих костомах, щоб напитися. Коли малюк підвів мокру голову від струмка, гвинтівкова куля розбила його відбиття у воді, і постріл тріскотливо відлунив між схилами, усипаними кістками, загуркотів у пустелі й затих.

Малюк розвернувся і, лежачи на животі, поплазував убік, вдивляючись у горизонт. Спочатку він побачив коней, що стояли ніс до носа в щілині між дюнами з південного боку. А потім — суддю в одежинах його недавніх побратимів. Він тримав гвинтівку за ствол вертикально і насипав порох в отвір. А біля його ніг припав до піску голий недоумок у капелюсі.

Малюк поквапно відступив до низини, залігши там із револьвером, а біля його ліктя дзюрчав струмок. Він обернувся, визираючи колишнього священника, але того ніде не було видно. Крізь ґратки кісток на осонценому пагорбі він бачив Голдена та його підопічного, тож звів револьвер, спер його об западину смердючої тазової кістки й вистрілив. За спиною судді на схилі малюк побачив фонтанчик піску, а тоді вже суддя навів гвинтівку і вистрілив, його куля вдарила в кістки, і гуркіт покотився над тим дюнним краєм.

Малюк лежав і чув, як його серце калатало об пісок. Великим пальцем він звів курок і підняв голову. Ідіот сидів, як і раніше, а суддя спокійно ковзав поглядом по лінії горизонту, визираючи над валами кісток зручнішу позицію. Малюк почав рухатися. Він заповз у струмок і почав пити, всмоктуючи воду, піднявши вгору револьвер і порохівницю. Потім переповз на другий берег струмка до проходу між дюнами, витоптаному вовками. Йому здалося, що він чує ліворуч і струмок, і шепіт колишнього священника, тож малюк ліг і дослухався. Він поставив курок у напівзведене положення, повернув барабан, зарядив порожню камору, вставив капсуль і підняв голову, роззираючись. На невисокому гребені, з якого атакував суддя, тепер нікого не було, а з півдня по піску наближалося двоє коней. Звівши револьвер, хлопець дивився. Коні вільно йшли безплідним схилом, задираючи голови та змахуючи хвостами. А потім він побачив за ними ідіота, схожого на благенького неолітичного пастуха. Праворуч серед дюн з’явився суддя, провів рекогносцирування і знову зник. Коні пішли далі, а за малюком наче щось зашкряботіло, і коли він обернувся, то побачив у піщаному проході колишнього священника, який щось сичав йому.

Стріляй у нього, гукнув священник.

Малюк обернувся, шукаючи суддю, але колишній священник знову гукнув хрипким голосом.

У дурня. Стріляй у дурня.

Малюк навів револьвер. Коні один за одним пройшли крізь щілину в пожовклому частоколі, недоумок поплентався за ними та невдовзі зник. Малюк озирнувся, шукаючи Тобіна, але того теж не було. Він рушив далі тим проходом, поки знову не вийшов до струмка, уже трохи скаламученого кіньми, які пили вище за течією. Нога знову закривавила, тож він ліг, намочив її холодною вологою, потім випив, зачерпнув жменю води й вилив її собі на шию. Кров, яка краплями зміїлася з рани, скидалася на червоних п’явок у струмку. Малюк поглянув на сонце.