Читати книгу - "Кривавий меридіан, або Вечірня заграва на заході, Кормак Маккарті"

Привіт, гукнув суддя, і його голос долинув із заходу. Він ніби звертався до нових вершників біля струмка.

Малюк лежав і слухав. Ніяких нових вершників не було. За деякий час суддя знову крикнув. Виходьте, гукнув він. Води на всіх вистачить.

Малюк перекинув порохівницю на спину далі від води, і чекав, звівши револьвер. Вище за течією коні перестали пити. А потім знову почали.

Переповзши на інший берег, поміж слідів диких кішок, лисиць і маленьких пустельних свиней він натрапив на відбитки долонь та ніг колишнього священника. Дійшовши до вільної ділянки серед цієї валяви, малюк сів, прислухаючись. Шкіряний одяг став важким і задубів від води, а нога пульсувала. Десь за тридцять метрів над кістками виткнулася кінська морда, з якої крапала вода, а потім зникла. Знову гукнув суддя, і його голос уже лунав із іншого місця. Він закликав бути друзями. Малюк спостерігав, як маленький караван мурах долає шлях межи дуг овечих ребер. Поки він спостерігав за цим, його очі зустрілися з очима гадючки, яка згорнулася під клаптем шкіри. Малюк витер рота і рушив далі. У глухому куті сліди колишнього священника повернули назад. Малюк ліг і дослухався. До темряви лишалося кілька годин. Невдовзі він зачув ідіота, який щось жебонів серед кісток.

Малюк чув вітер із пустелі та своє дихання. Коли підняв голову і визирнув, побачив колишнього священника, який ішов, спотикаючись об кістки, а в руках тримав хрест, зроблений з овечих гомілок і зв’язаний смужками шкіри, він ніс його перед собою посеред тої похмурої пустелі, наче знавіснілий лозоходець, і гукав щось мовою чужою і мертвою.

Хлопець підвівся, стискаючи обома руками револьвер. Він крутнувся на місці. І побачив суддю, знову в іншому місці й уже з гвинтівкою біля плеча. Пролунав постріл, Тобін повернувся обличчям туди, звідки прийшов, й осів, досі тримаючи хрест. Суддя поклав гвинтівку і схопив іншу. Силкуючись тримати дуло рівно, щоб націлитися, малюк вистрелив і впав на пісок. Важка гвинтівкова куля просвистіла над головою, наче астероїд, і заскрекотіла, кришачи кістки, розкидані на узвишші. Малюк став на коліна і визирнув, але судді вже не було. Він перезарядив порожню камору і знову почав повзти на ліктях туди, де, як він бачив, упав колишній священник, орієнтуючись по сонцю й час від часу зупиняючись, щоб прислухатися. Земля була витоптана хижаками, які приходили з рівнин у пошуках падла, а вітер, що пробивався крізь дюни, доносив кислий сморід, подібний на запах протухлої кухонної ганчірки, і, крім цього вітру, більше не було чути ніяких звуків.

Він знайшов Тобіна навколішки біля струмка, де той промивав рану відірваним шматком своєї сорочки. Куля пройшла крізь шию. Дуже близько від сонної артерії, і він ніяк не міг зупинити кров. Тобін подивився на малюка, який зіщулився серед черепів і спрямованих у небо реберних вістер.

Треба пристрелити коней, сказав він. Інакше у тебе немає шансів звідси вибратися. Він тебе наздожене.

Ми могли б взяти коней.

Не будь дурнем, хлопче. Яка у нього ще принада?

Ми можемо втекти, щойно стемніє.

Думаєш, завтра не настане?

Малюк подивився на нього. Не зупиняється? запитав він.

Ні.

Що думаєш робити?

Треба її спинити.

Крізь пальці Тобіна текла кров.

Де суддя? запитав малюк.

А точно — де?

Якщо я його вб’ю, ми зможемо забрати коней.

Ти його не вб’єш. Не будь дурнем. Пристрель коней.

Малюк дивився на неглибокий струмок посеред пісків.

Уперед, хлопче.

Він задивився на колишнього священника та згустки крові, що падали у воду, розпускалися, як бутони троянд, і в’янули. І тоді пішов угору за течією.

Коли він дійшов туди, де коні раніше заходили у воду, їх уже там не було. Але пісок на тому боці, де вони вийшли зі струмка, досі був мокрий. Малюк тримав револьвер перед собою, спираючись на низ долонею. Попри всю свою обережність, він побачив ідіота тоді, коли той уже якийсь час витріщався на нього.

Ідіот непорушно сидів у кістяній альтанці і дивився диким лісовим звіром, сонячні промені лягали смугами, ніби за трафаретом, на його байдуже обличчя. Малюк глянув на нього, а потім поповз далі по сліду коней. Голова недоумка повільно поверталася на слабкій шиї, а з млявої щелепи стікала слина. Коли хлопець озирнувся, ідіот досі на нього дивився. Руки той поклав перед собою на пісок, і хоча його обличчя нічого не виражало, ідіот видавався істотою, охопленою великим горем.

Коней малюк побачив на узвишші над струмком, де вони стояли і дивилися на захід. Він деякий час тихо лежав, вивчаючи місцевість. А тоді пішов уздовж потічка, притулився спиною до кістяних виступів, звів револьвер і зіперся ліктями об коліна.

Коні бачили, як він наближався з боку струмка, і тепер спостерігали за ним. Почувши клацання курка, вони нашорошили вуха й пішли до нього по піску. Першому коню він влучив у груди, той упав, важко дихаючи, і з його ніздрів заюшила кров. Другий кінь зупинився і невпевнено став, а коли почав повертати назад, малюк звів револьвер і вистрілив. Тварина помчала серед дюн, і малюк вистрілив удруге, тоді передні ноги коня підігнулися, він завалився уперед і впав на бік. Підняв голову, потім опустив її і затих.

Малюк сидів, дослухаючись. Жодного руху. Перший кінь лежав там, де впав, і пісок навколо його голови темнішав від крові. Дим плинув над балкою, рідшав і зникав. Хлопець посунув назад до води, присів під ребрами мертвого мула, перезарядив револьвер і знову рушив до струмка. Він обрав інший шлях, тому цього разу не побачив недоумка. Дійшовши до струмка, він випив, змочив ногу і знову ліг, прислухаючись.

Зараз же кинь револьвер, сказав суддя.

Малюк завмер.

Голос пролунав менш ніж за п’ятнадцять метрів.

Я знаю, що ти зробив. Тебе намовив священник, я вважаю це обставиною, що пом’якшує провину за твій вчинок і наміри. Це моя