Читати книгу - "Записано на кістках. Друге розслідування, Саймон Бекетт"

сараю якось уночі, а потім сховав так, щоб поліція могла знайти. Потім він підпалив тіло — не лише для того, щоб знищити будь-які сліди, які могли б пов’язати його з ним, але й щоб приховати той факт, що Дженіс Дональдсон не померла в котеджі, бо це показала б експертиза. Він навіть продав свою машину й замінив її новою, бо знав, що в багажнику залишаться мікроскопічні сліди, як би ретельно він його не чистив. Опираючись на весь свій досвід поліціянта, Броуді намагався передбачити все.

Але з убивством, як і з життям, це неможливо.

Його щоки впали — він затягувався цигаркою.

— Я хотів, щоб хтось інший знайшов тіло. Але чекав цілий місяць, а труп просто лежав там, і я не зміг більше терпіти. Господи, коли я знову зайшов і побачив його… — Він мовчки похитав головою. — Я не хлюпнув багато бензину, лише стільки, щоб скидалося на невдалу спробу підпалити тіло. Я хотів, щоб його можна було ідентифікувати, щоб це було явне вбивство, у цьому й полягала вся суть. Але все, що я міг тоді зробити, це повідомити про знахідку й сподіватися, що оперативна слідча група зробить свою роботу як належить.

Але замість слідчої групи він отримав п’яного сержанта та зеленого констебля. І мене. Мені стало фізично погано від ступеня його зради. Він використовував усіх нас, граючи на нашій довірі, постійно спрямовуючи нас на Стракана. Не дивно, що він так опирався ідеям про Кемерона чи Кінроса як підозрюваних. До горла підкотила гіркота.

— А що ж Дункан? — спитав я, надто розлючений, щоб дбати про те, щоб не спровокувати його. — Ким він був, побічним збитком?

Броуді прийняв звинувачення, не здригнувшись.

— Я припустився помилки. Коли котедж завалився, усі докази, які я підклав, було знищено. Я почав хвилюватися, що цього недостатньо, щоб звинуватити Стракана, навіть якщо тіло вже було ідентифіковано. Я перевіряв Дункана, знав, що він розумний хлопець. Тож вирішив його використати. — Він похитав головою, роздратований сам на себе. — Дурень. Треба було думати, а не ускладнювати все. Я нічого не сказав, тільки що в мене є підозри щодо Стракана і що хтось має розібратися в його минулому. Я думав, що можу потрохи підкидати йому інформацію, нехай думає, що сам здогадався. І тоді я наробив біди. Я сказав Дункану, що Стракан відвідував повій у Сторновеї.

Броуді придивився до розжареного кінчика цигарки.

— Він одразу запитав, звідки я знаю. Я сказав, що це лише плітки, але знав, що така відмовка критики не витримує. Розумієте, ніхто більше на Руні не мав про це жодного уявлення. До того ж воно вигулькнуло відразу після того, як ви оголосили, що жертва, мабуть, якась повія з великого міста. Я бачив, що Дункан уже почав замислюватися, звідки я дізнався. Я не міг ризикувати.

Ні, зрозумів я, не міг. Отже, ось чому Дункан тоді був такий замислений, коли я востаннє бачив його живим. Можливо, його підозри вже тоді пускали коріння. Броуді не міг цього допустити. Не міг нікому дозволити запідозрити, що він переслідував Стракана, що мав мотив його знищити.

Навіть якщо це означало мовчати про вбивство власної дочки.

Він зітхнув із жалем.

— Це дрібниці, які збивають з пантелику. Як той клятий «маґлайт». Я взяв із собою лом, коли йшов до фургона, але Дункан, мабуть, побачив мій ліхтар, як я був надворі. Я міг напасти на нього, коли він вийшов перевірити, але дочекався, поки він повернеться всередину. Відкладав, мабуть. Він залишив «маґлайт» на столі, коли впустив мене, тож я взяв ліхтар і вдарив. — Він знизав плечима. — Тоді це здавалося правильним.

Огида, яку я відчув, лише розпалювала мій гнів.

— Пожежі просто відводили очі, чи не так? Підпал клубу та фургона не мав на меті знищити докази. Ви просто хотіли, щоб ми думали, що це так, щоб смерть Дункана сюди вписувалася. І можна було заодно звинуватити Стракана, підкинувши зламану кришку від каністри з бензином…

Я замовк, дивлячись на нього, ще одна втрачена деталь стала на місце.

— Ось чому в машині Ґрейс закінчився бензин. Ви викачали його, щоб розпалювати пожежі.

— Я мав його звідкись взяти. Якби купив, це навело б на слід. — Броуді дивився на обрій, потім повернувся до мене. — До речі, я не здогадувався, що ви все ще були в медпункті, коли я підпалив будівлю. Там не горіло світло, бо ж не було електроенергії, от я й подумав, що там порожньо.

— Чи мало це значення?

Він струснув попіл із цигарки.

— Напевно, ні.

— Боже милий, ви ніколи не думали, що могли поми­литися? Що відбувається щось інше? А як з тим, коли радіо на яхті розбили й на Ґрейс напали? Ви не замислювалися, чому Стракан робив це все, якщо він нікого не вбивав?

— Тут, може, й не вбивав, — сказав він, і в його голосі вперше прозвучала різкість. — Я припускав, що він панікує. Думав, він хоче покинути острів до того, як поліція почне всіх допитувати. Він би не хотів, щоб вони надто пильно вивчали його минуле.

— Але проблема була не в його минулому, так? Проблема була в його сестрі. Не той Стракан!

Він зітхнув, знову дивлячись на обрій.

— То так.

У цьому була жахлива іронія. Через спроби Броуді підставити її брата Ґрейс, як і всі інші, вважала, що на Руні з’явився вбивця. Вона навіть повірила, що ледь сама не стала жертвою. Тож скористалася ситуа­цією, убивши Меґґі та спаливши її тіло, щоб здавалося, що вбивця Дункана та Дженіс Дональдсон забрав ще одне життя.

Повне коло.

— Чи воно того варте? — тихо запитав я. — Дункан та решта. Чи було це варте всіх цих життів?

Гострі риси Броуді на тлі холодного блакитного неба під ранковим вітром були мов кам’яні. Не можна було розібрати, що він відчуває.

— У вас самого була дочка. Ви мені й скажіть.

Я не мав на це відповіді. Моя злість зникала, залишаючи за собою свинцевий смуток. І жахливе усвідомлення власної ситуації. Я щойно зрозумів, наскільки обережний був Броуді: він весь час ховав недопалки назад у пачку. Він не залишив нічого, жодного доказу, що був тут. Навіть якби я мав дві вільні руки, він більший і сильніший за мене. Він уже двічі вбив. Я не знав, чи він зупиниться перед третім разом. Я коротко глянув на край скелі, усього за кілька ярдів від нього. «Усе-таки ти не покинеш сьогодні Руну», — подумав я, заціпенівши.

На обрії з’явилася темна цятка. Надто нерухома, щоб бути птахом,