Читати книгу - "Століття"

та художників, наприкінці 40-х і на початку 50-х років під виглядом антикомунізму. Комісію з так званої антиамериканської діяльності очолив сенатор Маккарті, ось чому той період називають «маккартизмом». Напруження було таке, що від кожного вимагали «стукати» на інших. Тих, кому доводилось доносити, щоб не бути запідозреними й зберегти своє місце, було немало й деколи це були відомі особи. Найбільш обговорюваним випадком, безперечно, був випадок великого кінорежисера Еліа Казана. Перед Комісією проходили незліченні актори, сценаристи, режисери. Американське мистецтво й, зокрема, кінематограф буквально нашпиговані алюзіями на той період.

54

Переклала з німецької Катерина Міщенко. Переклад здійснено принагідно до цього видання. — Прим. пер.

55

Альтюсер, який дуже рано зацікався думкою Лакана, безпосередньо пов’язав марксистський концепт ідеології з уявним ефектом несвідомих формацій у психоаналізі. Зрештою, він перетворив інстанцію «суб’єкта», те, що він називає «інтерпеляцією в суб’єкта», на рушій ефективності ідеологій та їхніх матеріальних апаратів. На цю тему див. статтю «Ідеологія та ідеологічні апарати держави».

Маю особисте свідчення: 1960 року я, студент Вищої нормальної школи, щойно з неабияким захопленням відкрив опубліковані тексти Лакана, коли Альтюсер, на той час відповідальний за філософську програму, доручив мені зробити перед однокурсниками загальну презентацію концептів Лакана, тоді ще зовсім незнаного. Я зробив дві доповіді, що й досі внутрішньо слугують мені дороговказом.

56

Беручи до уваги схильність нинішніх французьких істориків до моралізаторства, ба навіть, як показала книга Франсуа Фюре про комунізм, кокетства, з яким вони намагаються бути не чим іншим, як ліберальними пропагандистами, за інтелектуально переконливим аналізом сталінського періоду СРСР, безперечно, треба звернутися до англосаксонських та американських дослідників. Утім, за точку відліку, чим була постать «батька народів», можна взяти дуже пізнавальний збірник документів, який впорядкувала й прокоментувала Лілі Марку: «Сталін очима мешканців Кремля» (Lilly Marcou, Les Staline vus par les hôtes du Kremlin, Julliard, coll. «Archives», 1979).

Що стосується, зокрема, сибірського ГУЛАГу, не може бути нічого кращого, ніж «Колимські оповідання» Шаламова. Ці оповідання, без жодного сумніву, шедевр століття. Вони набагато вищі за неповороткі побудови Солженіцина, який відтоді перейшов на слов’янофільські й дещо антисемітські позиції (що очевидно всім, окрім деяких наших ренегатів серед колишніх маоїстів).

57

Чудова невелика книжка з цього питання — «Московські процеси» П’єра Бруе (Pierre Broué, Les Procés de Moscou, Julliard, 1964); видана в дуже добрій (але більше не чинній) серії «Архіви», до якої, між іншим, належить книжка Лілі Марку, про яку ми згадували в попередній примітці. Прочитати всі книжки цієї серії означає якнайкраще дізнатися про важливі моменти світової історії.

58

Варто перечитати дуже інтенсивний уривок з «Феноменології духу», присвячений Терору:

«Якщо загальна воля вважає реальні дії уряду за злочин, що його уряд скоїв проти неї, уряд натомість не має нічого визначеного та зовнішнього, завдяки чому можна було б довести провину волі, протиставленої йому, бо проти уряду як актуальна загальна воля стоїть лише нереальна чиста воля, намір. Отже, перебування під підозрою стає на місце провини, або ж означає провину та її наслідки, і зовнішня реакція на цю реальність, що полягає в простому внутрішньому наміру,. — це нещадне знищення цього сутнього Я, в якого вже нічого не можна відібрати, крім його власного буття». (Переклав з німецької Петро Таращук за видням: Геґель. Феноменологія духу. — К.: Основи, 2004. — С. 406-407.)

59

Насправді вислів належить П. Ласалю й наведений в листі до Маркса від 24 червня 1852 р. Сталін міг знати його з книжки Леніна «Що робити?», вирвавши фразу з контексту. — Прим. пер.

60

Стосовно питань, пов’язаних з Французькою революцією, висвітлених у антидіалектичній перспективі, треба звернутися до розвідки Сильвена Лазарю «Категорія революції у Французькій революції» («La catégorie de Révolution dans la Révolution française», in Sylvain Lazarus, Anthropologie du nom, op. cit.).

61

Лист Ежену Лефебюру від 27 травня 1867 р.: «Я творив свої твори цілком зі стирання, і кожна істина, яку я відкривав, народжувалася з утрати враження, що, набігши на мить, нищилось й дозволяло мені, дякуючи вивільненим отим враженням тіням, глибоко зануритись у відчуття Абсолютної Темряви. Руйнація була моєю Беатриче» [La destruction fut ma Béatrice] (Mallarmé S. Œuvres, I. Gallimard, Bibliothèąue de la Pléiade, Paris, 1998, p. 717). — Прим. пер.

62

Цит. за: Малевич К. Поэзия, 1906 — сер. 1920-х годов // Собр. соч. в 5 т. — Т. 5. — М.: Гилея, 2004. — С. 441.

63

Коли йдеться про культурну революцію, геть забуту або перебріхану журналістами, треба звернутися до тогочасних безсторонніх і виважених джерел самої події. Це дозволить зробити книга Жана Есмейна «Культурна революція» (Jean Esmein, La Révolution culturelle, Seuil, 1970), яка дає загальне уявлення про перші роки (роки повної загальної освіти) того, що китайці в ті часи називали Великою Пролетарською Культурною Революцією.

64

Головний натхненник антимаоїстського китаєзнавства, до речі, досить талановита людина, Симон Лейс, чиї «Нові шати президента Мао» (Simon Leys, Les Habis neufs du président Mao, Champ libre) в 1971 році, в часи надзвичайної інтелектуальної популярності Культурної революції, вибухнули немов іконоборча бомба. Те, що Симона Лейса уславлювали як безстрашного піонера ренегатського й контрреволюційного духу, безперечно, віддає належне сміливості опінії, яку він мав, чим не могли похвалитися його прихильники, всі як один розкаяні маоїсти, — ані в часи, коли «всі» були маоїстами й вони також, ані сьогодні, коли ті ж самі «всі» складаються лише з розкаяних, — але це не може переконувати в чеснотах його книг. Нехай читач сам їх читає й оцінює.

65

Див.: Freud Sigmund, Cinq psychanalyses, traduit de l’allemand par Marie Bonaparte et Rudolph M. Lrewenstein, PUF, 1999. Див. також: Le Petit Hans, in Œuvres complétes, t. IX: 1908-1909, PUF, 1998; Le Président Schreber, traduit de l’allemand par Pierre Cotet et René Lainé, PUF, 2001; L’Homme aux loups, PUF, 1990.

66

Тут і далі переклади творів Сен-Жон Перса — Михайла Москаленка за виданням: Сен-Жон Перс. Поетичні твори. — К.: Юніверс, 2000. — Прим. пер.