Читати книгу - "Рембо"

Рембо зібрався залишити Мусу самого.

Ти не часто молишся? — окликнув його Муса.

Я роблю це інакше, ніж ти. Я занурююся в медитації. Я міркую про страждання та про те, як їх можна уникнути.

Це нерозумно. Страждання уникнути неможливо. Якщо ти страждаєш, значить на те воля Аллаха. На все воля Аллаха.

На те, щоб прийшли росіяни, теж воля Аллаха?

Це випробовувати мій народ. Якщо Аллах захоче, він змусить загарбник піти. Але ми потрібно довести, що гідні волі Аллаха, тому ми повинні боротися.

Аллах хотів, щоб твій дядько загинув?

На все воля Аллаха. Аллах дозволяти мій дядько вмерти, щоб випробувати мене. Як і ти, я багато міркувати про страждання. Але я не звинувачую Аллаха. Я звинувачую радянські. Вони вбили мій дядько. Аллах дозволяти їм зробити це.

Щось надто складно.

Ні. Усе просто. Життя випробовувати, гідний ти його чи ні.

Муса подивився на небо, звірився зі стрілкою компаса, опустився на коліна обличчям на південний захід, туди, де Саудівська Аравія та Мекка. Торкнувся чолом килимка й став голосно молитися:

Аллах-о-Акбар! Нема Бога, крім Аллаха, і Магомет його пророк!

Рембо відійшов убік.

РОЗДІЛ 6

Коли сонце стало хилитися до гірських вершин, вони досягли дна ущелини, що поросла лісом, перейшли неглибокий струмок і опинилися біля дверей халупи з низьким дахом. Із комина йшов дим. У загоні позаду халупи стояло декілька виснажених дорогою коней. Подібні халупи Рембо зустрічав у горах північної Арізони.

Ми п’ємо тут чай, — пояснив Муса.

Чай?

Афган повинен пити чай. Гарний традиція. Потім спати.

Але в нас немає часу. Ми повинні їхати далі.

Уночі? Ми зірвемося в ущелину. Полковник потрапив у біду, тому що провідник вести його вночі. Краще пити чай.

Вони відвели коней у загін, розсідлали, зняли вантаж, розчесали, напоїли й нагодували. Тварини роздували ніздрі, з цікавістю обнюхуючи тих, з якими опинилися в одному загоні.

Чекай тут, — велів Муса, переступаючи поріг халупи. Рембо чув, як він привітав людей усередині, став їм щось пояснювати. До нього долітав гул декількох голосів.

Муса зробив йому жест увійти.

Кімната була ще нижчою й меншою, ніж здавалося зовні. Низька коробка дванадцять на шістнадцять футів. З голими

стінами. Між старими килимками, на яких сидять люди, проглядала земля. В убогому каміні горіли соснові поліна.

Біля вогнища шестеро афганців допитливо дивилися на гостей. П’ятьом із них близько тридцяти. Шостий старий, але ще бадьорий. їх вождь. На всіх, як і на Рембо, мішкуваті штани і довгі сорочки навипуск. На голові були характерні афганські головні убори. На старому — вовняна фуфайка.

Не випускаючи з рук піал, вони оцінливо розглядали Рембо. Відвернувшись, заговорили між собою неголосно, але жваво. Біля кожного лежали стрічки з патронами та гвинтівки Енфілда застарілого зразка.

Рембо звернув увагу, що в одного з молодих хлопців чоло в яскраво-червоних шрамах, у старого не вистачає трьох середніх пальців на лівій руці.

Вони не люблять чужий, особливо невірні, — пояснив Муса. — Я сказав, ти незвичайний невірний, тобі можна довіряти, ти прийшов убивати радянські.

Виручити полковника, — поправив Рембо.

Я змінив правда, щоб поручитися за тебе. Добре, що твій гвинтівка в сумці.

Рембо залишив усе своє спорядження біля стіни поруч із дверима.

Вони моджахеди, — сказав Муса, сідаючи навпроти афганців. — Святі воїни. Солдати Аллаха. Усі повстанці називають себе моджахеди. — Він відкрив свою торбу, збираючись заварити чай. — Вони називаються так тому, що ведуть джихад, священний війна, проти радянський. У нашій святій книзі, Корані, Аллах дозволяє боротися тільки з двома ворогами: невірні і ті, хто несправедливо виганяє нас із наших будинки, навіть якщо вони мусульмани. Радянський не просто невірні. Вони атеїсти. Мерзенність. Це справжній священний війна. Моджахеди б’ються з радянський, йдуть у Пакистан за боєприпасами, знову повертаються на війна.

Але хіба вороги не з’являються в горах?

Часто.

Тоді чому ці люди не поставлять вартового? А якби ми були росіянами?

Може, у них є вартовий. Може, він вирішив, ми не небезпечний і дозволив нам прийти сюди.

Шість коней у загоні. І їх тут шестеро. Ні, не схоже, щоб вони виставили вартового.

Святий воїн не схожий на звичайний солдат. Потрібно вірити в Бога.

Повстанці раптом замовкли, і один із них заспівав. Спершу його голос звучав неголосно, але поступово зміцнів, до нього приєдналися голоси інших. Це була сумна мелодія, у якій весь час повторювалися ті самі високі ноти. Голоси нагадували мандоліни, налаштовані на арабський лад.

Вони просять Аллаха зробити їх мучениками, — пояснив Муса. — Померти у священна війна — найбільша честь. Мученики відразу потрапляти в рай. їх очікувати багато задоволення.

У війні головне — вижити, щоб убивати ворога.

О, вони вбивають багато радянський, — сказав Муса. — Моджахеди не стають мучениками, якщо ворог не вмирає разом із ними. В афганів є святий день, коли вони шанувати своїх небіжчиків. День мучеників.

Рембо все більше й більше нервував. Люди співали досить голосно, і їх могли почути зовні халупи й навіть на іншому боці ущелини. Якщо моджахеди насправді не виставили вартового, якщо радянський патруль почує пісню…

Сподіваюся, вони іншим разом отримають те, що бажають, — сказав Рембо. — Мені щось не хочеться потрапити в число мучеників.

Іншалла, — відповів Муса.

Що це означає?

Воля Господа. Буду робити чай. їсти та відпочивати. Завтра буде довгий день.

РОЗДІЛ 7

Вони досягли вершини гори, що поросла лісом, і погляду відкрилося пустельне плато, залите сліпучим сонцем. Ялиці змінилися на хирлявий чагарник. Нижче навіть не росла трава. Бідна земля здіймалася й опускалася, ніби зсередини на неї тиснули чиїсь гігантські пальці.

— Колись тут була рілля, — сказав Муса. — Радянський кидати хімія. Убивати пшениця.

Коли вони опинилися в низині цього пустища, Муса вказав пальцем на небо. Рембо примружив очі. Він не одразу побачив те, на що йому показував Муса.

Але раптом усе зрозумів і насупився. Там, удалечині, блакить неба стала сіріти. Білі хмари темніли. З них виривалися чорні стовпи, що засмоктували в себе землю.

Буде чорний буря, — сказав Муса. — Тут завжди що- небудь трапляється. Потрібно зупинитися й підготуватися до бурі.

Муса віддавав накази, Рембо їх швидко виконував.

Зайшовши в лощину, вони зняли з коней поклажу й сідла, розклали все це по кутах уявного квадрата, усередині якого змусили коней лягти на землю. Одна тварина пручалася, і Рембо обхопив рукою її за шию та повалив на землю. Разом із Мусою вони накрили коней ковдрами, кінці яких прив’язали до сідел і кошиків, що