Читати книгу - "Лють"

— Що таке? — спитала Джойс.

Мабуть, Джонове здивування відбилося в нього на обличчі. Він весь цей час зосереджувався на Мері-Еліс. А чи не хотів Майкл і Джона вбити? Чи не думав він спростити собі завдання — зробити все, що заманеться, з Мері-Еліс, і всю провину звалити в ногах Джонової могили?

Через два дні після того, як знайшли тіло Мері-Еліс, Майкл з матір’ю зайшли його навідати. Джон заліг у себе в кімнаті, почуваючись, як останній шматок лайна, прикриваючись брехнею про тяжку застуду, яку він розповів матері, тоді як насправді він ледве міг дихати щоразу, як думав про труп Мері-Еліс, який лежав біля нього в ліжку.

Майкл був такий самий, як і завжди, принаймні так пригадував Джон. Двоюрідний брат посидів з ним у кімнаті, розмовляв. Про що? Джон уже не міг згадати. Про щось дурне, він був цього певен. Джон заснув. Це тоді Майкл підкинув йому в шафу ножа? Це тоді у Майкла сформувався план? Чи хтось інший розробив його з самого початку, відправив Майкла нагору з ножем, наказав покласти його в Джонову шафу, щоб чимось конкретним прив’язати його до спальні Мері-Еліс?

— Джонні? — покликала його Джойс. Так вона не називала його, відколи вони були дітьми. — Що таке?

Він згорнув папку.

— Що ти пам’ятаєш про тітку Лідію?

— Вона була твоїм адвокатом. Після того, що з тобою сталося, вона покинула кримінальне право і зайнялася корпоративним. Сказала, що втратила смак до кримінального. Вона так і не пробачила собі, що не зуміла тебе витягти.

— Ще б пак.

Ненависть, що прозвучала в його голосі, вразила Джойс.

— Джоне, я серйозно. Вона приходила до мами в лікарню.

— Коли це було?

— Здається, за день до того, як мами не стало. Їй у горло щойно вставили трубку, щоб вона могла дихати. — Джойс помовчала, набираючись духу. — Їй було дуже боляче. Їй поставили морфінову крапельницю. Навряд чи вона розуміла, що ми з Кеті поряд, не кажучи вже про Лідію.

— Що їй сказала Лідія?

— Гадки не маю. Ми залишили їх наодинці. — Помовчавши, Джойс додала: — Вона мала дуже поганий вигляд. Тітка Лідія. Вона багато років не бачила мами, але плакала не перестаючи. Я й не думала, що вони були близькі. Може, суд їх зблизив… Не знаю. Я тоді була така засмучена, що ні на кого не звертала уваги.

— Ти нічого не чула?

— Ні, — сказала Джойс. — Ну хіба що трохи наприкінці. Я надто рано повернулася. Лідія тримала маму за руку. Ми сказали їй, що, на думку лікарів, жити їй лишилося недовго — щонайбільше один день. — Джойс замовкла, згадуючи ту сцену. — Очі у мами були заплющені, може, вона й не усвідомлювала, що Лідія поряд. — Джойс нахилила голову. — Але Лідія ридала. Справді ридала, Джоне, наче в неї було величезне горе. Вона вся тряслася і повторювала: «Мені так шкода, Емілі. Мені так шкода». Вона так собі й не пробачила, — завершила Джойс. — Так і не змирилася з тим, що програла твою справу.

Аякже, подумав Джон. Тітка Лідія цілком нормально з усім змирилася. Нема нічого кращого, ніж сповідатися у своїх гріхах людині, яка перебуває на порозі смерті.

— І що було з мамою після того, як вона пішла? — спитав він.

— Вона була під дією ліків. Весь час спала. Їй важко було тримати повіки розплющеними.

— Вона щось казала?

— Не могла, Джоне. У неї в горлі була трубка.

Джон кивнув. Тепер усе стало на свої місця. Перше, що як адвокат зробила тітка Лідія, — всадовила Джона і змусила детально переповісти їй усі події тієї ночі. Джон був нажаханий. Він розповів їй усю правду, пославши до біса кодекс честі, який не дозволяв «стукати» на інших дітей. Розказав їй, як Майкл кинув йому мішечок з кокаїном (принаймні він думав, що то кокаїн), як проводжав Мері-Еліс додому і залазив через вікно її спальні. Про поцілунок і про те, як вибухнув його мозок, наче в ньому підірвалася ракета. Розповів, як наступного ранку прокинувся в калюжі крові Мері-Еліс.

Коли Джон закінчив свою розповідь, в очах у тітки Лідії стояли сльози. Вона взяла його за руку (ухопила, якщо бути точним) і міцно, до болю стисла.

— Не хвилюйся, Джоне, — сказала вона. — Я про все подбаю.

І подбала. От сука.

Джойс досі вичікувально дивилася на нього. Він бачив, що вона втомлена, може, навіть змучена. Косметика не приховувала темних кіл під очима. Плечі опущені. Утім, Джон помітив, що вона вже півгодини розмовляла з ним у себе в кабінеті, ні разу не накричавши й ні в чому не звинувативши.

— А наркотик той перевіряли? Білий порошок?

— Авжеж. Лідія відправляла його в приватну лабораторію. Мама цілий тиждень прожила як на голках. Але нічого незвичного там не знайшли. То був кокаїн з героїном.

Джон відчув різкий біль у щелепі. Він знову міцно стиснув зуби.

— Джонні, — промовила Джойс втомленим голосом. Дуже втомленим. — Розкажи мені все.

Він згорнув материн записник, останній з тих, які вона використала для його справи, останнє, що вона тримала в руках з того, що пов’язувало її з сином.

— Поклич сюди Кеті, — сказав Джон. — Я думаю, вона теж має це почути.

Розділ 32

21:22

Вілл сидів у себе в кабінеті й намагався не байдикувати. Він уже відвідав Лютера Морісона, який доводився Джезмін Еллісон… ким? Як назвати тридцятирічного чоловіка, який займався сексом з чотирнадцятирічною дівчинкою? Клятий хворий на всю голову виродок — от як його означив про себе Вілл. Йому знадобилася неабияка витримка, щоб не зацідити тварюці в пику.

Після цього приємного візиту Вілл повернувся в Східний муніципалітет і посвятив Аманду Ваґнер у нові деталі справи. Жодних разючих ідей вона не запропонувала, але й по рогах не надавала за те, що в нього мало нової інформації. Аманда бувала вимогливою, але на важкі справи мала нюх.

Єдине, що вона йому порадила, — не надто зациклюватися на зниклій дівчинці. Вілловим завданням було розслідувати вбивство Аліші Монро і його зв’язок з іншими дівчатами, а не з утікачкою на ім’я Джезмін Еллісон. Усе, що в нього було на руках, — розповідь десятирічного хлопчика і погане передчуття. Аманда поважала його чуйку, проте не збиралася марнувати час і