Читати книгу - "Війна Путіна проти України. Революція, націоналізм і криміналітет"

році — голови Донецької обласної адміністрації. До кінця десятиліття вони завершили своє сходження на вершини регіональної влади і взяли Донбас під свій контроль, об’єднавши наявні там групи, які доти ворогували між собою, у Партію регіонального відродження (з 2001 року — Партія регіонів). Упродовж наступних чотирнадцяти років вони очолювали альянс, який забезпечував політичний захист капіталу, і водночас фінансування політичної машини Партії регіонів, що відкривало їм обом шлях до нечуваного збагачення.

Ахметов, як пише Сергій Лещенко, «став олігархом ще за часів президента Леоніда Кучми» і «відіграв вирішальну роль у становленні Віктора Януковича як політика». У наступні майже два десятиріччя фінансова імперія Ахметова виросла «за протекції Януковича». Роки, коли Янукович був прем’єр-міністром (2002–2004, 2006–2007) і президентом України (2010–2014), стали для Ахметова золотою добою[629]. Упродовж цих років Ахметов значно розширив свою фінансово-промислову імперію, перебравши контроль над регіональними теплогенеруючими та енергетичними компаніями, Маріупольським металургійним комбінатом імені Ілліча і компанією «Укртелеком», що гарантувало «експоненціальне процвітання» його бізнесу[630]. Ендрю Вілсон пише, що політична влада Януковича «забезпечила політичне прикриття для захоплення Ахметовим усіх місцевих бізнесів», і вони удвох «витворили природне партнерство ділових і політичних м’язів»[631].

Прізвища інших ключових постатей організованої злочинності були добре відомі українській владі, але жоден із них не був притягнутий до кримінальної відповідальності. Багато з них отримали депутатську недоторканність як депутати від Партії регіонів, були реабілітовані, або ж їхні кримінальні провадження закрили донецькі прокурори. З’являлася інформація про тісні зв’язки першого заступника генерального прокурора Рената Кузьміна з донецькою бандою братів Немсадзе. За твердженням колишнього заступника глави МВС Геннадія Москаля, під час президентства Януковича вісімнадцять депутатів від Партії регіонів були членами організованих злочинних угруповань[632].

Нижче названо відомих «злодіїв у законі», пов’язаних з організованою злочинністю в Донецькій області:

1. Брати Немсадзе, як було встановлено в ході тривалого розслідування, проведеного під час президентства Віктора Ющенка, були відповідальними за 57 убивств[633]. За словами екс-міністра внутрішніх справ Юрія Луценка, під час розслідування було ексгумовано понад 30 трупів бізнесменів, суддів, адвокатів, слідчих та інших осіб, убитих на Донеччині у 1990-х роках. Гіві Немсадзе повернувся в Україну за часів Януковича, коли генеральний прокурор Віктор Пшонка закрив кримінальні провадження проти нього. Київський суд пристав на версію про те, що всі убивства буцімто вчиняв не Гіві, а його покійний брат Гурам, тимчасом троє очевидців цих злочинів померли за таємничих обставин у в’язниці[634]. Луценко писав, що реабілітація Гіві Немсадзе означала повернення України «у бандитські 1990-ті»[635]. Банда Немсадзе діяла з метою ліквідації суперників Януковича і Ахметова, які були перешкодою на шляху до їхньої монопольної влади над Донбасом[636].

2. Юрій Іванющенко, який у 2007 році став депутатом парламенту від Партії регіонів, починав із протизаконної діяльності в Єнакієво, як-от продажу бензину, вкраденого зі складів автотранспортної бази Януковича. На початку 1990-х років, за твердженням Тетяни Чорновол, він перейшов до угруповання Брагіна-Ахметова у Донецьку[637]. Будучи наприкінці 1980-х — першій половині 1990-х років найманим убивцею, він отримав прізвисько «Юра Єнакіївський». Іванющенку закидали причетність до убивств Брагіна та керівника Азовського морського пароплавства Анатолія Бандури, що він і найняті ним юристи активно заперечували[638].

3. Існують дві версії щодо того, хто міг стояти за скоєними у 1995–1998 роках убивствами Брагіна, Щербаня, донецького бізнесмена Олександра Момота та екс-голови правління Національного банку України Вадима Гетьмана. Перша з них стверджує, що ці злочини стали результатом боротьби між кримінальними угрупованнями Донецька і Дніпропетровська, а в ролі замовника виступав лідер одного із дніпропетровських кланів, прем’єр-міністр України у 1996–1997 роках Павло Лазаренко. Лазаренко нібито заплатив Олександрові Мільченку, який, у свою чергу, найняв для скоєння вбивства банду Євгена Кушніра. Президент Янукович намагався звинувачувати у вбивстві Щербаня Юлію Тимошенко, яка була бізнес-партнеркою Назаренка упродовж більшої частини 1990-х років. Друга версія пов’язує ці злочини з тріумвіратом Ахметова-Януковича-Колеснікова, які фінансово виграли від цих смертей. Згідно з цією версією, до вбивства Брагіна міг бути причетний Іванющенко, який тим самим заслужив собі місце надійного союзника у свиті Ахметова. Тетяна Чорновол наполягала: «Насправді всі резонансні вбивства в Донецькому регіоні дуже пов’язані. Бо пов’язані між собою були персони, які господарювали на Донбасі на початку 1990-х, у середині 1990-х, які й нині є господарями Донбасу, навіть України»