Читати книгу - "Оповістки з Меекханського прикордоння. Схід-Захід"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
— Я не знав, що їх аж стільки.
— Окрім головної тридцятки чи сороковки, а ця кількість залежить від гільдії, яка інтерпретує, є ще десятки, а може, навіть сотні аспектів. Деякі навіть не мають назви — так мало вони значать. Усе це не змінює факту, що Меч робить дива. Так-так, не роби такого обличчя, він справді лікує як фізичні проблеми, так і розумові. А якби він був просто сліпим інструментом Сили, то ранив би та вбивав настільки ж часто, як і лікує.
— А інша магія, неаспектована? Якийсь шаманський дух, дика Сила, щось від самої межі Мороку, зовнішня еманація?
— О, здається, ти щось таки слухав на моїх лекціях, га? Цю зброю наповнюють жрецькі чари. Позначені, вони мають виразні аспекти. Змінені, але розпізнавальні. Я намагаюся не думати, що насправді може цей Меч.
— Тож це справжня реліквія? Ним насправді володіла рука бога?
Альтсін раптом відчув, як уся кімната починає стискуватися.
Справа із дуже великої перетворювалася на монструозну. Завеликою, як на плечі однієї людини. Може, навіть завеликою для всієї Ліги Капелюха.
Він згадав собі Площу Страт і відчув сморід паленого тіла. Наче когось рвали розжареними кліщами.
— Що з тобою? Ти зблід. Це ж не через мій відвар?
Чародійка занепокоєно підійшла до нього.
— Н-н-ні… Просто надто важкий день. То що з тим Мечем? Він справжній?
— Якби кожна чудесна реліквія на світі походила з божої руки, то нашим Безсмертним не вистачило б часу, аби всі їх зробити.
Тож ні, я так не вважаю. Меч має дивну ауру, змінний аспект і може лікувати. Але цього замало для зброї Володаря Битв, не думаєш? Гм, ти точно себе добре почуваєш?
Вона поклала йому долоню на чоло.
— Жару немає. Я досліджувала одну людину, в якої після дотику до скрині з мечем зникла глаукома. Може, ти присядеш?
— Ні. Зараз усе буде нормально. Що ти відкрила?
— Нічого. Була глаукома — і немає глаукоми. На ньому можна було відчути ауру, яка відповідає контакту з Мечем, але самі очі не мали сліду магічної дії. А будь-які відомі мені засоби залишають такі сліди.
— Ага. Тож це справжнє диво.
— Аби ти знав. Але ж, — додала вона швидко, не дозволяючи йому жодного гострого зауваження, — найдивовижніше в Мечі — це пульсація його Сили.
— Пульсація?
— Коли його виносять раз на місяць у храмі — його ауру можна порівнювати з оцим, — вона клацнула пальцями, і кімнату за-лляло світлом, а тисячі сонячних зайчиків продовжили перервану гонитву. — Але його Сила слабшає, і коли його ховають після трьох днів, то виглядає він отак, — клацання — і скло стало матовим. Запанував напівморок. — А по двадцяти семи днях — знову, — клацання. Зайчики знову розбіглися навсібіч. Вона продовжила: — Може, це така природа Меча. Може, його виставляють публічно в апогеї його Сили? А може, відповідь лежить десь-інде. Глибоко похована.
— Ти маєш на увазі, що я мав би зазирнути у підвали храму?
— Якщо бажаєш напитися чистої води, то сягни до джерела. Він трохи скривився.
— Звідки ти взяла це прислів’я? Я думав, лише Цетрон бавиться у сільського мудреця.
— За найближчої оказії я познайомлю його із твоєю думкою щодо цього. А тепер дозволь я тобі дещо покажу.
На столі лежала величезна, шліфована плита гірського кришталю, яка мала форму зірки з багатьма променями й радіус десь із двадцять пальців, а товщину — з два. Поміж її променями знаходилися шматочки металу й кристалів. Альтсін відразу зауважив три самородки золота й великий, десь у двадцять каратів, діамант.
— Не боїшся тримати оце на поверхні?
— А що, може, ти хотів би щось украсти?
Альтсін згадав, як бився у корчах на підлозі.
— Ні, дякую. Може, іншим разом?
— Я так і думала. Дай руку.
Схопила його за долоню, витягнула її над кришталевою зіркою.
— Що?..
— Тихо. Обережно, буде боляче.
Швидким рухом вона уколола його в підмізинець. Стиснула, краплі крові почали падати на прозору поверхню. Чародійка тихо рахувала.
— …сім, вісім, дев’ять, десять. Прибирай долоню.
Він засунув палець до рота.
— А що ти, власне, робиш?
— Хочу тобі дещо показати.
Це був один із тих магічних фокусів, який сягав за межі аспектованих джерел. Кров, кришталь і, можливо, дух, ув’язнений в то-му кришталі. Щось із галузі заборонених чарів, але саме цим і гралися в Д’Артвеені. Зорестін не промовляла заклять — колись пояснювала йому, що закляття використовують лише погані чарівники, щоб отримати кращий контроль над Силою. Справжню магію формували воля й розум талановитої особи. Він відчув свербіж між лопатками. Скривився, а чародійка послала йому злостиву посмішку.
— Будь мужнім, ну ж бо.
Він кивнув — це вона також колись йому пояснювала. Люди та інші розумні істоти розвивалися в тіні Сили, яка не завжди була приязною, тож більшість людей в той чи інший спосіб могли відчути раптові припливи магії. Так само тварини відчувають наближення землетрусу чи вибуху вулкану, інколи тікаючи з місць, де їм може загрожувати небезпека. Дехто відчував дивні запахи, в інших починало боліти те чи інше місце на тілі, треті відчували печію, свербіж, раптовий голод чи запаморочення. В нього ж свербіло між лопатками — там, де важче за все почухати. Справжня злостивість долі, хоча Зорестін колись намагалася його переконати, що така виняткова вразливість, як у нього, — це особливий дар. Коли ж він буркотливо відповів, куди саме вона може засунути собі такий дар, Зорестін не впускала його в будинок, поки він не вибачився.
Кров на поверхні кришталю, здавалося, бліднішала, втрачала барву, форму й консистенцію. За мить темно-червоні плями зникли. Всередині кришталю потроху розгорілися
!Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Оповістки з Меекханського прикордоння. Схід-Захід», після закриття браузера.