Читати книгу - "Ефект метелика, Марія Акулова"

Глава 15

— Глібе, — ніж полетів на підлогу, за ним дошка, а миску з неготовим ще салатом Настя просто посунула, ледве відвоювавши в чоловіка кінцівку. Зараз-то йому, може, про їжу думати й нема чого, але рано чи пізно їсти захочеться, а тому краще зробити так, щоб салатниця вижила. Крім як 'Глібе', сказати Насті нічого не давали. Складно говорити, коли тебе безжалісно й нещадно заціловують.

Добре, що його не було тиждень, якби більше — просто задушив би в пристрасних обіймах.

— Я там приготув… — але спробувати Настя мусила. Просто зобов’язана — вона ж, як-не-як, жінка-годувальниця, творчиня затишку. Спробувала. Марно.

— Потім, ходімо, — її витіснили з кухні, протягли за руку по коридору, всіляко підганяли до ліжка, а потім, навіть не звернувши уваги на плаття, якщо не брати до уваги лайливе 'та що ж ти…', під час спроби розстебнути змійку, у якій застрягла тканина, далі заціловували… і не тільки.

Настя планувала зустріч. Думала, що спочатку вони повечеряють, Гліб розповість, як з’їздив, вона запевнить, що з місією 'прослідкуй за лагодженням кондиціонера' впоралася краще, ніж це було можливо. Потім поділиться тим, що сталося за цей час із нею, вони обговорять, що стануть робити на вихідних, а далі… Усе залежало б від того, наскільки він втомився. Якщо сильно — Настя із задоволенням просто лягла б спати. Якщо ж ні… То їй першої ночі теж було мало. Нехай сказати про це не наважилася б, але сумувала за Імагіним й за цим теж.

Вийшло, що план із тріском провалився. Смерч 'Імагін' увірвався у квартиру й перевернув усе догори дриґом.

Вгамувавши перший голод, який хвилював чоловіка явно набагато більше, ніж 'шлунковий', він тулився обличчям кудись біля ключиць, розпалюючи та дратуючи шкіру жарким переривчастим диханням.

— У мене там м’ясо… згорить.

Чомусь перша думка, яка спала дівчині, варто було трохи прийти в себе, була саме ця.

— Горіле потім з’їм, не відривай, — шкода тільки, Імагіна це не хвилювало. Ні м’ясо, ні ніби як недавня важка дорога, ні необхідність поговорити, поводитися якось стриманіше, щоб не злякати вкотре.

Дихання було оманливо важким, марафонцеві не потрібний був занадто великий перепочинок. Насті, втім, теж. І ніч якось сама собою знову вийшла божевільно довгою.

***

— Це негігієнічно, Глібе, — Настя посовалася, влаштовуючись зручніше в обіймах, притискаючись спиною до чоловічих грудей, відчуваючи їхнє тепло навіть через ватяну ковдру, яка їх розділяла.

— Зате йти нікуди не треба, ну і смачно, — а він вкотре опустив спільну ложку в спільну ж салатницю, зачерпнув, відправляючи в рот, протяжно застогнав, паралельно пережовуючи й даючи зрозуміти господині, що її старання не були марними — він зацінив.

Настя кілька секунд дивилася на нього несхвально, а потім плюнула — відібрала все ту ж ложку, зачерпнула з тієї ж миски… А й, справді, смачно.

Вони влаштувалися на підлозі в спальні. Настя була проти — навіщо вигадувати, якщо на кухні є відмінний стіл, прекрасні тарілки, свічки, врешті-решт, запалити можна? А Гліб зовсім її не слухав. Сам приніс усе, що дівчина перерахувала, не стіл і стілець, звичайно, але їжу і свічки, потім сів на підлогу, жестом вказав поруч із собою, з лукавою посмішкою стежив за тим, як Настя замотується в ковдру по саме горло, сповзає з ліжка, сідає на пристойній відстані, кисло дивиться на експозицію.

— Не вередуй, маленька. Я все продумав.

Не те щоб маленька  одразу припинила вередувати, але опиратися, коли її підтягли до себе, обняли, поцілували в щоку, промуркотали, що вона дуже хороша, коли злиться, не стала.

Вона взагалі хороша. Якщо Гліб щось у ній таки знайшов, безумовно, хороша. І він хороший.

Тільки ідеї в нього дурні. Хоч і певною мірою романтичні.

Дві свічки горіли, плачучи воском, наїлися вони досить швидко, а потім просто сиділи. Гліб — спершись спиною об ліжко, діставшись руками під ковдру й там м’яко погладжував шкіру. А Настя — спершись об нього, влаштувалася на плечах, повернула голову, заплющила очі, носом раз у раз торкаючись шкіри на чоловічій шиї.

— Знаєш, дійсно дзижчить, ніколи не помічав. — У такій їхній тиші будь-який звук було чути особливо чітко.

Настя усміхнулася, пробіглася носом вгору-вниз по шкірі. Глібу сподобалося, він відповів тим же — притиснув ще ближче до себе, продовжуючи погладжувати.

— Вдома, напевно, не ночував, ось і не помічав…

У Насті було якесь своє власне внутрішнє уявлення про те, що відбувалося в житті Імагіна до їхньої зустрічі. Їй здавалося, що тут стороннім не дуже раді, а сторонніх жінок у нього мало б бути багато. У цьому Веселова не сумнівалася. Він же такий… Чи це тільки для неї, закоханої, ревнивої та дурненької, він такий?

— Та ні, я якраз люблю вдома ночувати. Як би пізно або рано не звільнився, вважаю за краще їхати додому.

— І як часто ти звільнявся пізно… або рано? — дуже ревнивої та дурненької. Він якось одразу в лоб запитав про те, хто був у неї до. А вона… Їй ніби як не належить таким цікавитися, дістався досвідчений чоловік — ось і радій, що весь свій досвід тепер стане застосовувати для тебе, але… Було це саме «але».