Читати книгу - "Сильмариліон"

І от між ельфів Оссіріанду швидко пролетіла чутка, що велике гномівське військо у бойових обладунках спустилося з гір і перетнуло Ґеліон біля Кам’янистого Броду. Вісті ці хутко дійшли й до Берена та Лутіен; і в той самий час дістався до них посланець із Доріату з повідомленням про те, що там скоїлося. Тоді підвівся Берен, і покинув Тол-Ґален, і, прикликавши сина свого Діора, рушив разом із ним на північ до Ріки Аскар; і з ними пішло чимало Зелених ельфів Оссіріанду.

Отак і сталося, що, коли гноми з Ноґрода, повертаючись із Менеґрота вже менш чисельним військом, знову дійшли до Сарн-Атраду, на них напали невидимі вороги; щойно науґріми почали видиратися на береги Ґеліону, обтяжені доріатською здобиччю, як усі довколишні ліси сповнив гук ельфійських ріжків, і зусібіч на гномів полетіли стріли. Чимало їх загинуло там під час першої ж атаки; проте декотрі, вирятувавшись із засідки, трималися разом і втекли на схід у напрямку гір. І, коли вони піднімалися на довгі схили попід Бескидом Долмед, надійшли Пастирі Дерев і затягнули гномів у тьмаві ліси Еред-Ліндону: звідти, розповідають, ніколи не вийшов ніхто, й ніхто не видерся високо до переходів, які вели до гномівських домівок.

Під час тієї битви при Сарн-Атраді Берен бився востаннє, і власноруч убив Володаря Ноґрода, і виборов у нього Гномівську Пектораль; але той, помираючи, прокляв увесь скарб. Тоді Берен із подивом придивлявся до тієї самої коштовності Феанора, яку він витяв із Морґотової залізної корони і яка тепер завдяки вправності гномів світилась у золоті й самоцвітах; і він омив її від крові у водах ріки. А коли все скінчилося, скарб Доріату втопили в Ріці Аскар, і відтоді вона отримала нову назву — Ратлоріель, Золотодонна; а Науґламір забрав Берен і повернувся на Тол-Гален. Лутіен мало втішила звістка, що Володар Ноґрода загинув, як і багато гномів при нім; але сказано й оспівано в піснях, що Лутіен, зодягши Пектораль і ту безсмертну коштовність, стала уособленням найвеличнішої вроди та пишноти з тих, які коли-небудь існували поза королівством Валінор; і на певний час Земля Ожилих Мерців стала втіленням землі валарів, і жодна місцина звідтоді не була така чарівна, така плідна чи така сповнена світла, як та.

І от Діор, спадкоємець Тінґола, попрощався з Береном та Лутіен, і, покинувши Лантір-Ламат разом із дружиною Німлот, подався до Менеґрота, й замешкав там; із ними пішли їхні юні сини Елуред і Елурін та донька їхня Елвінґ. І синдари зустріли їх радісно, й піднялися з темряви туги за загиблими родичами та Королем і за зниклою Меліан; і Діор Елухіл заповзявся наново піднести славу королівства Доріат.

І настала осіння ніч, і пізньої години надійшов подорожній і вдарив у двері Менеґрота, вимагаючи побачення з Королем. То був володар Зелених ельфів, котрий спішно прибув із Оссіріанду, і прибрамна сторожа провела його до Діора, який сидів одинцем у своєму покої; там подорожній мовчки подав Королю скриньку й відкланявся. А в тій скринці лежала Гномівська Пектораль, в яку було вправлено Сильмарил; і, поглянувши на нього, Діор зрозумів, що то знак: Берен Ерхаміон і Лутіен Тінувіель померли насправді й відійшли в позасвіття, туди, куди доля велить іти расі людей.

Діор довго приглядався до Сильмарила, що його батько та матір понад усяку надію вирятували від жахливого Морґота; і його дуже засмутило, що смерть спіткала їх так швидко. Та мудрі казали, що то Сильмарил пришвидшив їхній кінець; бо полум’яна краса Лутіен, коли та носила його, була надто ясною для смертних земель.

Тоді Діор підвівся і застібнув довкола шиї Науґламір; і видався він найчарівнішим із усіх дітей світу — потрійної раси: едайнів, елдарів і маярів із Благословенного Краю.

Та от між розпорошеними ельфами Белеріанду пролинула чутка, що Діор, спадкоємець Тінґола, зодяг Науґламір, і вони сказали:

— Феанорів Сильмарил знову горить у лісах Доріату.

І обітниця синів Феанора знову пробудилася зі сну. Адже, доки Гномівську Пектораль носила Лутіен, жоден ельф не наважувався напасти на неї; зате тепер, почувши про відновлення Доріату і про гординю Діора, семеро братів знову зійшлися після мандрів і послали до нього, заявляючи про власні права.

Та Діор не відповів синам Феанора; і Келеґорм підбурив братів підготувати напад на Доріат. Вони прибули несподівано в розпал зими і билися з Діором у Тисячі Печер; і так удруге ельф убивав ельфа. Загинули там од Діорової руки Келеґорм, і Куруфін, і похмурий Карантір; але й сам Діор наклав головою, і дружина його Німлот, а жорстокі прислужники Келеґорма схопили їхніх юних синів і покинули їх у лісі вмирати з голоду. Маезрос, правду кажучи, в цьому розкаявся і довго шукав їх у лісах Доріату; але пошуки його були марними, і про долю Елуреда й Елуріна не вповідає жодне сказання.

Отак було знищено Доріат, і воскреснути йому не судилося. Проте сини Феанора не отримали те, чого прагнули; бо вцілілі доріатці втекли від них, а з ними була й Елвінґ, Діорова донька, і вони врятувались, і, забравши Сильмарил, із часом дісталися до гирла Ріки Сіріон біля моря.

Розділ XXIII. Про Туора і загибель Ґондоліна

Як уже мовлено, Гуор, брат Гуріна, загинув під час Битви Незліченних Сліз; а взимку того року дружина його Ріан породила дитину в нетрях Мітріму, і сина її нарекли Туором, і його взяв на усиновлення Аннаел із Сірих ельфів, який поки що жив на тих пагорбах. І от, коли Туорові виповнилося шістнадцять літ, ельфи вирішили покинути печери Андрот, де вони мешкали, і потайки рушити до Гаваней Сіріону на далекому півдні; та раніше, ніж вони зуміли втекти, на них напали орки і східняни, й Туора полонив і зробив своїм рабом Лорґан, ватажок східнян Гітлуму. Три роки зносив юнак те рабство, а на четвертий — утік; і, повернувшись до печер Андрота, мешкав там одинцем і такої шкоди завдавав східнянам, що Лорґан призначив винагороду за його голову.

Та коли Туор прожив отак, самітником і розбійником, чотири роки, Улмо вклав йому в серце намір полишити батьківщину, він-бо обрав Туора знаряддям сповнення власних задумів; отож, удруге покинувши печери Андрот, юнак пішов на захід через Дор-ломін і знайшов Аннон-ін-Ґелиз, Браму Нолдорів, яку народ Турґона збудував, коли в давно минулі