Читати книгу - "Темний світ. Рівновага"

Льоша взяв телефон, щоб сказати про це Інструкторові, але зупинився. Телефон усе ще був у його руках, Льоша відчував його вагу й гладкість екрана, але навколо густішала темрява й незабаром згустилася цілковито. Льоша осліп з волі чаклуна, що дистанційно «вирубував» службовців Доставки.

На відміну від інших посвячених, Льоша не втратив своїх здібностей до решти. У нього зберігся хист заглядати в майбутнє, щоправда, всього на кілька секунд, максимум на хвилину. Знаючи, що в офісі скоро з’явиться Піпл, він постарався без паніки зібратися й спорудити з підручних матеріалів «газову маску».

Піпл жорстоко страждав — єдиним запахом, який він відтепер міг відчути, був сморід гнилого м’яса, нестерпний, епічний сморід. Піпла вивертало щокілька хвилин, хоча шлунок у нього був зовсім порожній. Він устиг вивести Льошу з офісу, але далеко піти їм не вдалося: чаклунові посіпаки схопили їх і запхнули в джип.

На дорогах уже починався колапс. Пробиваючись по тротуарах і газонах, зминаючи бар’єри й наплювавши на дорожню розмітку, мовчазні люди в сірому привезли Льошу й Піпла в приміщення колишнього дитячого садка, обладнаного під міні-в’язницю.

У цегляній комірчині з дверима-ґратами Льоша й Піпл побачили Лізу, яка щойно отямилася — вона була в наручниках. Усіх трьох приголомшила легкість, з якою чаклун розгромив Доставку.

Ліза, не знаючи нічого про Гришину долю, божеволіла. Піпл, борючись із нудотою, пропонував варіанти втечі, а Льоша оцінював їх з погляду ймовірності. Нічого не виходило, поки Піпл з розпачу не запропонував відверту дурість.

Дурість подіяла. Піпл і Льоша зобразили бійку, Ліза щосили зарепетувала, і бикуватий охоронець, що чергував ззовні, одімкнув двері й зайшов з кийком. Ніякої особливої потреби в цьому не було — але бикові подобалося бити людей, і він не міг змарнувати чудову нагоду.

Та перш ніж він угатив своїм кийком по спині Піпла, Ліза, підібравшись ззаду, накинула сковані руки охоронцеві на шию й трошки придушила бика наручниками. Піпл вийняв у нього з кишені ключі, а далі почався авантюрний бойовик: слухаючи підказки сліпого поводиря про те, що станеться через секунду, Піпл і Ліза вибралися з дитсадка і викрали джип. У процесі Піплові довелося перевдягтися в сіру форму охоронця, а Лізі — відправити кількох невдах у нокаут.

Джип вони покинули, втративши надію оминути пробку, і добралися до університету пішки. Тут Льоша сказав: «Зараз ти побачиш цього хлопця». Піпл зрозумів його тільки через кілька секунд, коли серед диму й пилу помітив Мішу, що біг по території.

— Васильєв!

Міша закрутив головою.

— Він піде з нами, — сказав Льоша, і ніхто не сперечався. Бо Льоша якраз бачив майбутнє.

Стіни підземелля стрясалися, звідусіль сипалися пісок і розкришений бетон. Ми з Гришею метались, наче піддослідні кролики в лабіринті, коли в мене задзвонив телефон. Зв’язок!

— Дашо! — закричав апарат, і я насилу впізнала спотворений завадами голос Піпла. — Ти де?

— Під землею! Іду до порталу!

— Почекай! Що значить...

Піплів голос зник, замість нього в телефоні закричала Ліза:

— Дар’я! Гриша з тобою? Відповідай, Гриша з тобою?!

— Так! — я дала телефон Гриші. Треба було бачити, як він його схопив:

— Ліза? Лізо, ти ціла?!

Він кілька секунд стояв, притискаючи телефон до щоки й слухаючи. Потім здригнувся, опустив телефон і подивився на мене:

— Льоша каже: портал відкриється через шість хвилин тридцять секунд.

— Відкриється?!

— Вони кажуть, що нам треба вибиратися на поверхню.

Знову затремтіли стіни. Крихітні тріщини поповзли по бетону — на очах темніючи, розширюючись, посипалося сміття, полилась брудна вода...

Звідкись дихнуло холодом, я згадала, як Інструктор вів мене цими коридорами до порталу, і точно зрозуміла, в якому напрямку треба йти.

Охоронці лежали на підлозі непорушно. Їхній стіл був розколотий, кісточки доміно розсипалися по мокрій підлозі. Натужно гудів механізм — холодильна установка не давала ради. Лід танув, паморозь на стінах перемінялася брудними патьоками, зі стелі крапала вода. Увесь величезний зал біля порталу був заповнений клубками холодної пари. Дядько Толя, Іван Іванович і Серго здавалися давно, безнадійно мертвими, і я нічим не могла їм допомогти.

Я кинулась до порталу й ледь не спіткнулася об тіло Інструктора. Він лежав горілиць, лице було розбите, очі закотилися під лоб, але пульс промацувався.

— Велю, і володію, і встановлюю владу мою, — долинуло до мене від порталу, сухо й буденно, без пафосу. Говорив Сем — монотонно й рівно, наче читав інструкцію до пральної машини.

У зал забіг Гриша. Зупинився, нажахано дивлячись на Інструктора й охоронців.

— Встановлюю владу мою відмикальним закляттям...

— Хрін тобі, а не влада! — крикнула я. Сем замовк, не обертаючись. Я підняла з підлоги важкий іржавий уламок залізної труби.

— Вдар, — сказав Сем, не озираючись. — Розбий голову своєму коханому... Чи спершу поцілуєш?

— Відійди від порталу, — сказала я.

— Тікай, дурна, — Сем повернув голову, я побачила його лице —