Читати книгу - "Підняти вітрила!"

«Сперанца» пройшла перед кількома англійськими кораблями. Був між ними і панцерник «Корморант», нагадуючи своєю назвою один з найкращих військових кораблів адмірала Нельсона. З наказу капітана Мігу опустив прапор, а потім підняв, вітаючи їх за морським ритуалом, і екіпаж румунської шхуни із задоволенням побачив, що британський прапор у відповідь зробив так само, ніби перед ним була не шхуна, а такий же величний корабель, як і англійські військові судна.

Через півгодини «Сперанца» пришвартувалась до пристані в комерційному порту. Мартін Стрікленд, відколи вони вийшли з Марселя, весь час спав у каюті і розплющував очі, щоб узяти пляшку віскі та іноді перекусити щось. Не з'явивсь він на палубі й зараз. Отже, Антонові довелося самому влаштовувати всі справи перед далекою дорогою. Цього дня придбали новий комплект вітрил. В наступні дні запаслись провізією для восьми чоловік на шістдесят днів — тобто майже вдвічі більше, ніж треба було для переходу через Атлантику.

Антон розпорядився ще раз перевірити, чи все на борту надійно закріплено, і лише після цього вирішив, що можна вирушати.

Четвертого дня, коли рано-вранці буксир сповістив про своє прибуття потужним гудком, капітан підійшов до свого пасажира й поплескав його по плечу.

— Пане! Ми зараз вирушаємо через Атлантику. Чи не буде у вас якихось розпоряджень?

Мартін Стрікленд кинув оком по столу.

— Віскі! — сказав він, сягнувши рукою по склянку, яка завжди стояла в узголів'ї.

— А крім цього? — перепитав Антон.

Мартін Стрікленд осушив склянку й заплющив очі.

— Нічого! Збудите мене за годину перед прибуттям до Пунта-Аренас!..

Надворі почав з видимим нетерпінням видзвонювати якірний ланцюг… І якщо бездушний якір виказував таке прагнення дороги, то можна зрозуміти, що творилося в душі капітана.

Корабель, який іде з Гібралтара до Пернамбуко в Бразілії, пересікаючи найкоротшим шляхом Південну Атлантику, мусить обігнути мис на зюйд-вест і вийти до Канарських островів, які лежать між 28-ю та 29-ю північними паралелями, між 13-м та 18-м східними меридіанами, від африканського берега їх відділяє протока 50–60 миль, а це зовсім мало порівняно з безмежністю океану.

О другій годині дня 22 серпня, коли порт Гібралтар був позаду, «Сперанца» пройшла повз мис Спартель на марокканському березі, і тепер перед нею був Атлантичний океан. Весь екіпаж стояв на палубі.

— Мігу! — схвильований, як і всі, наказав капітан. — Іди до прапора: треба привітати океан!

Люди повернули голови й мимохіть витягнулись по-військовому, а прапор поволі опускався й піднімався на щоглі, вітаючи вхід «Сперанци» в океан.

Сильний порив вітру з півночі хитнув корабель на лівий борт. Усі ковзнули до парапету.

— Ого! Отак ти нас зустрічаєш? — трохи перелякано, трохи вражено вигукнув Ієремія.

— Не бійтеся! — заспокоїв усіх капітан, побачивши, що вони злякано зиркають по боках. — Океан не зліший від Чорного моря, навпаки, він, можна сказати, навіть лагідніший. Це тільки відповідь на наше привітання.

«Сперанца» йшла курсом на вест з вітрилами по лівому борту при сильному північному вітрі, який здіймав дедалі вищі хвилі. Але диво дивне: корабель ішов по цих хвилях-горах, зовсім не лякаючись їх.

— Справді, Герасіме, це незрівнянне судно! — вигукнув Антон.

— Я ж казав, пане! А чи не пора нам змінити курс на зюйд-вест?

— Ні, ще трохи пройдемо так, щоб відійти від берега. Капітан буксира порадив триматися подалі від берега, щоб не зіткнутися з піратами-маврами.

Не встиг він закінчити, як почувся голос Мігу:

— Пане, я бачу якісь човни! Вони йдуть за нами!

І справді, на південь від мису Спартель, який мрів удалині, покритий піною хвиль, біліло багато вітрил.

— Невже пірати? — спитав стерновий.

Капітан глянув у підзорну трубу.

— Так, там сім чи вісім маврійських фелук. Нема сумніву, вони нас наздоженуть і пограбують.

— Хай тільки посміють! — вигукнув Ієремія, погладжуючи мушкет.

Антон Лупан неспокійно похитав головою.

— У їхніх фелук дуже велика швидкість, а маври — сміливі й завзяті мореплавці. Мені не хотілось би зустрічатися з ними.

— Та гаразд, пане, ми вже зустрічалися з піратами!

— Безбородий мав лише кілька людей, озброєних ятаганами. А з тими, що на острові Мусара, нам не довелося битися, отже невідомо, якою ціною все це обійшлось би.

— Там ми мати гармати, баб-бах! — сказав Ісмаїл, виливаючи в цих словах своє давнє невдоволення, бо ще в Суеці просив Герасіма не продавати гармат, оскільки це позбавляло його найвищої влади над артилеристами.

— Справді, — погодився капітан. — Аби ми мали зараз гармати, було б спокійніше. Я думаю, їх дуже багато, щонайменше по двадцятеро в одній фелуці, і в усіх, очевидно, є рушниці.

А тим часом віддаль між кораблем і фелуками маврів швидко зменшувалась. Попри всю небезпеку, не можна було не замилуватись сміливістю й спритністю переслідувачів, їхні вузькі човни, не маючи ніякого баласту, окрім живого екіпажу, несли на відчай душі велике вітрило, яке вітер нагинав аж до самісіньких хвиль. Потрібна була неймовірна майстерність стернового, щоб маневрувати поміж спіненими гребенями, які могли накрити човен, потопити його чи перекинути.

«Сперанца» йшла при своїх звичних вітрилах, і поставити при такому штормі ще додаткові означало б наразити на небезпеку ванти й щогли, які й так вібрували, і їхній гул іноді пересилював стогін хвиль.

Антон Лупан опустив підзорну трубу й сказав, не приховуючи тривоги:

— Герасіме, курс зюйд-вест! Хлопці,