BooksUkraine.com » Фентезі » Дев'ятий дім, Лі Бардуго 📚 - Українською

Читати книгу - "Дев'ятий дім, Лі Бардуго"

113
0
На сайті BooksUkraine.com ви знайдете великий вибір книг українською мовою різних жанрів - від класичних творів до сучасної літератури. "Дев'ятий дім" автора Лі Бардуго. Жанр книги: Фентезі. Зберігайте свої улюблені книги у власній бібліотеці, залишайте відгуки та знаходьте нових друзів-читачів. Реєструйтеся та насолоджуйтесь читанням на BooksUkraine.com!

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 87 88 89 ... 128
Перейти на сторінку:
class="p">— Ключі, — наказав чоловік.

— Немає ключів.

Поки Тернер копирсався з дверною ручкою, дівчина пережила неприємну мить, розмірковуючи, чи впустить його будинок. Утім або її присутності вистачило, або він упізнав Центуріона. Двері розчахнулися.

«Іль-Бастоне» стурбовано заторохтів, коли дівчина ввійшла, люстри блимнули. Хтось інший вирішив би, напевно, що повз будинок проїхала вантажівка, але Стерн відчула його турботу, і в горлі з’явився клубок. Можливо, він просто не схвалював, що поріг переступає таке зосередження крові та травми, проте Алекс хотіла вірити, що будинку не подобалося, коли хтось із його людей страждає.

Доус лежала на килимі вітальні в грудкуватому світшоті й навушниках.

— Гей, — гукнув її Тернер і, коли дівчина не відповіла, повторив: — Гей!

Вона підскочила. Здавалося, наче перед ними щойно ожив великий бежевий кролик. Доус налякалася й позадкувала, побачивши у вітальні Тернера з Алекс.

— Вона расистка чи просто психована? — поцікавився детектив.

— Я не расистка! — заперечила дівчина.

— Ми всі расисти, Доус, — втрутилася Алекс. — Як тобі взагалі вдалося університет закінчити?

Коли Тернер повернув Алекс до світла, кутики рота Доус поповзли донизу.

— О Господи. О Господи! Що сталося?

— Довга історія, — відмахнулася Алекс. — Зможеш мене полагодити?

— Нам слід поїхати до шпиталю, — вирішила Доус. — Я ніколи...

— Ні, — урвала її Стерн, — я не вийду з-під захисту.

— Що в тебе влучило?

— Велетенський чувак.

— Ну то...

— Який уміє проходити крізь стіни.

— Ох. — Доус стиснула губи, а потім сказала: — Детективе Тернер, я... чи не могли б ви...

— Що тобі потрібно?

— Козяче молоко. Здається, у супермаркеті «Елм-Сіті» його продають.

— Скільки?

— Усе, що буде. Решту зробить тигель. Алекс, ти зможеш піднятися сходами?

Стерн глипнула на сходи. Вона не була певна, що зможе.

Тернер повагався.

— Я можу...

— Ні, — відмовилася Алекс. — Ми з Доус упораємося.

— Гаразд, — озвався чоловік, уже прямуючи до затильних дверей. — Вам пощастило, що це вбоге містечко трохи урбанізується. Подивився б я, чи вдалося б знайти козяче молоко в «Родинному доларі».

— Тобі слід було дозволити йому понести тебе, — буркнула Доус, коли вони повільно пошкандибали нагору.

Тіло Алекс змагалося за кожен крок.

— Просто зараз він почувається винним через те, що не дослухався до мене. Я не можу так одразу дозволити йому це спокутувати.

— Чому?

— Що гірше він почуватиметься, то більше для нас робитиме. Повір мені. Тернер не любить помилятися.

Ще один крок. Ще один. Чому в цьому будинку нема ліфта? Магічного ліфта, набитого морфієм.

— Розкажи мені про «Сувій та ключ». Я думала, що їхня магія згасає. Тієї ночі, коли ми з Дарлінґтоном спостерігали за ними, їм не вдалося навіть відкрити портал до Східної Європи.

— У них було кілька кепських років, коли їм не вдавалося отримати гідне фінансування. Летою ширилися чутки, що портальна магія така руйнівна, що спустошує нексус сили, на якому стоїть їхня гробниця.

Та, можливо, Слюсарі прикидалися й дещо махлювали, удаючи, наче вони слабші, ніж насправді. Чому? Аби мати нагоду потайки проводити ритуали без втручання Лети? А може, у самих ритуалах було щось підозріле? Та як це може пов’язувати Коліна Хатрі з Тарою? Тріпп сказав лише, що Тара якось мимохідь згадувала про Коліна. Мало бути щось більше. Тарине тату не могло виявитися простим збігом.

Доус відвела Алекс до арсеналу та притулила її до тигля Гайрама. Здавалося, наче він ледь помітно вібрує; метал холодив шкіру Алекс. Вона ніколи ще не користувалася золотою чашею, тільки бачила, як Дарлінґтон змішував у ній еліксир. Хлопець ставився до тигля водночас шанобливо і з обуренням. Як будь-який торчок до наркоти.

— У шпиталі було б безпечніше, — не вгавала Доус, нишпорячи в шухлядах великої шафи, по черзі висуваючи й засуваючи їх.

— Ну ж бо, Доус, — попросила Алекс. — Ти вже давала мені ту штуку з павучими яйцями.

— Це інше. То було особливе магічне зілля проти особливого магічного нездужання.

— Ти, не вагаючись, утопила мене. Невже так складно мене вилікувати?

— Я вагалася. І жодне з товариств не спеціалізується на зцілювальній магії.

— Чому? — поцікавилася Алекс. Можливо, якщо вона базікатиме без угаву, її тіло не здасться. — Схоже, це була б грошовита справа.

Доус обурено насупилася. Її вираз обличчя, що казав «учитися тільки заради знання» болісно нагадав про Дарлінґтона. Власне, усе, що вона робила просто зараз, було болісним.

— Зцілювальна магія безладна, — пояснила Доус. — За неї здебільшого беруться аматори, а отже, сила не збирається в нексусах, а шириться в більших масштабах. До того ж на забавки з безсмертям накладено серйозні заборони. Та й я не знаю точно, що з тобою таке. Я не можу зробити тобі рентген і просто промовити заклинання, щоб полагодити зламане ребро. Можливо, у тебе внутрішня кровотеча чи ще бозна-що.

— Ти щось придумаєш.

— Ми спробуємо реставрацію, — запропонувала Доус. — Я можу повернути тебе назад... на годину вистачить? Дві години? Сподіваюся, у нас вистачить молока.

— Ти що... ти що, говориш про подорожі в часі?

Доус завмерла, поклавши руку на шухлядку.

— Ти серйозно так вважаєш?

— Нє-а, — поспіхом запевнила Алекс.

— Я просто допоможу твоєму тілу реставрувати свою попередню версію. Це анулювання. Значно простіше за спроби створити нову плоть чи кістку. Власне, це різновид портальної магії, тож можеш подякувати за це «Сувою та ключу».

— Я надішлю їм записку. Як задалеко в минуле ти можеш повернути?

— Недалеко. Для цього знадобилася б потужніша магія та більше людей.

Анулювання. «Поверни мене назад. Зроби тією, котрій не завдавали болю. Поверни якомога далі назад. Зроби мене новісінькою. Без синців. Без шрамів». Алекс подумала про нічних метеликів у коробочках. Вона сумувала за своїми татуюваннями, за старим одягом. Сумувала за посиденьками на сонці з Геллі. Сумувала за м’якими подертими вигинами маминої канапи. Алекс точно не знала, за чим саме сумує, лише відчувала ностальгію за чимось, а може, кимось, ким ніколи не була.

Вона торкнулася рукою краю тигля. «Чи може ця штука відлити нову версію мене? Зробити так, щоб я більше ніколи не побачила жодного привида, чи Сірого, чи як там їх вирішили називати». Чи мріяла вона колись про це?

Алекс пригадала, як Белбалм запитала, чого вона хоче. Безпеки. Шансу на нормальне життя.

1 ... 87 88 89 ... 128
Перейти на сторінку:

!Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Дев'ятий дім, Лі Бардуго», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Дев'ятий дім, Лі Бардуго"