Читати книгу - "Королівство шахраїв"

— Ніно, що, як вони можуть тебе чути?

— Ви можете мене чути? — перепитала Серцетлумачниця. Але мерці не відповіли, а коли вона потягнулася до них своєю силою, вони не здавалися живими. Утім, там щось було, щось, що розмовляло із нею так, як живі створіння більше не могли розмовляти. Дівчина знову подумала про крижану річку. Вона досі відчувала її навколо себе, усюди навкруги, але тепер води рухалися повільними вирами.

— Як ти збираєшся з ними вчинити? — поцікавилася Інеж.

Ніна безпомічно здвигнула плечима.

— Припускаю, що покладу їх туди, де вони були. — Вона підвела руки. «Ідіть, — якомога чіткіше наказала вона мерцям, — і спочивайте».

Вони знову поворухнулися раптовим шквалом, на який вуста Інеж відгукнулися молитвою. Ніна дивилася, як вони повільно зникають, перетворюючись на тьмяні постаті в темряві.

Інеж легенько підштовхнула її, а потім витягла з плеча шиповану срібну зірочку й кинула її на землю з гучним «дзень». Схоже, кровотеча послабилася, але її неодмінно потрібно було перев’язати.

— Ходімо, поки не з’явилася міська варта, — запропонувала вона.

— Куди? — запитала Ніна, коли вони рушили до каналу. — Якщо Пекка Роллінз знайшов нас...

Коли Інеж збагнула реальний стан речей, її кроки вповільнилися.

— Якщо Чорний Серпанок опинився під загрозою, Каз... Каз пояснив мені, куди йти, якщо справи підуть кепсько. Але...

Слова зависли в повітрі між ними. Те, що на ігровому полі з’явився Пекка Роллінз, означало значно більше за зруйнований план.

А що, як Чорний Серпанок підірвали? Ану щось сталося з Матаясом? Чи зберіг би Пекка Роллінз йому життя, чи просто спочатку вистрілив би, а потім претендував би на свою нагороду?

Гриша. Що, як Пекка переслідував Джаспера з Матаясом аж до посольства? Що, як вони вирушили до доків із біженцями, а їх узяли в полон? Ніна знову подумала про жовту пігулку в кишені. Подумала про жорстокі золотисті очі Тамар, згадала владний погляд Зої та як сміється, дражнячись, Женя. Вони вірили їй. Якщо з ними щось станеться, вона собі ніколи не пробачить.

Коли вони з Інеж поверталися тим самим шляхом до набережної, де пришвартували свій човен, Ніна коротко глипнула на баржу, куди лягали останні мерці, посуваючись на своє місце. Тепер вони мали інакший вигляд: їхні обличчя знову набули мертвотно-блідого й поцятковано-білого забарвлення, що в неї асоціювалося зі смертю. Утім, можливо, смерть не завжди була однаковою.

— Куди ми прямуємо? — перепитала Ніна.

Тієї ж миті вони побачили дві постаті, що мчали до них. Інеж потяглася до ножів, а Ніна звела руки, готуючись знову покликати своїх дивних солдатів. Вона знала, що цього разу буде простіше.

У світлі вуличного ліхтаря з’явилися Каз із Віланом, їхній одяг був укритий шматочками тиньку й чимось схожим на м’ясну підливу. Каз важко спирався на ціпок, але хода його була жорсткою, а гострі риси обличчя окреслилися чіткими лініями.

— Ми проб’ємося разом, — прошепотіла Інеж.

Ніна перевела погляд із подруги на Каза й помітила однаковий вираз їхніх облич. Вона знала цей вираз. Він з’являвся після корабельної катастрофи, коли течія рухається на тебе, а небо темнішає. Уперше в полі зору з’явилася земля, надія на прихисток чи навіть порятунок, який міг чекати на далекому березі.

23. Вілан

Віланові хотілося бути хоробрим, але він змерз, був укритий синцями, ба навіть більше — його оточували найхоробріші люди, яких він знав, і всі вони здавалися неприємно враженими.

Вони повільно просувалися каналами, зупинялися під мостами і в темних джерелах затінку, щоб перечекати, поки загони міської варти протупотять своїми черевиками в них над головами або вздовж водних шляхів. Цієї ночі вартових була сила-силенна, їхні човни пливли повільно, а на носах світилися яскраві ліхтарі. За короткий час, що минув від перевірки сил на Худмедбриджі, щось змінилося. Місто вижило й розлютилося.

— Гриша... — спробувала Ніна.

Але Каз її швидко урвав:

— Вони або в безпеці в посольстві, або ми не можемо їм допомогти. Вони можуть себе захистити. Ми збираємося залягти на дно.

І лише тоді Вілан зрозумів, у яку халепу вони вскочили по самі вуха, бо Ніна не сперечалася. Вона просто поклала голову на руки і змовкла.

— Із ними все буде гаразд, — заспокоїла її Інеж, обіймаючи рукою за плечі. — І з ним усе буде гаразд. — Але рухи Мари були нерішучі, і Вілан бачив на її одязі кров.

Після цього ніхто і словом не озвався. Каз із Ротті лише час від часу веслували, скеровуючи їх до спокійніших, вужчих каналів, дозволяючи їм тихо дрейфувати, коли це було можливо, аж поки вони не випливли з вигину неподалік від Шонстраат і Бреккер не наказав: «Стоп». Вони з Ротті занурили весла і спрямували човна до краю каналу, притиснувши його за корпусом торговельного корабля. Хай би що продавала ця плавуча крамничка, її намети були щільно запнуті, щоб захистити їхній вміст.

Вони бачили, як попереду кишить на мосту міська варта, а два її човни обшукують канал під мостом.

— Вартові готують блокади, — повідомив Каз.

Довелося покинути човен там і далі рушити пішки.

Вілан знав, що вони прямують до іншого безпечного будинку, проте Бреккер сам сказав: «Немає ніякої безпеки». Де вони могли б заховатися? Пекка Роллінз працював із Вілановим батьком. Вони двоє володіли половиною міста. Вілана схоплять. А що далі? Ніхто не повірить, що він Ван Еків син. Може, батько і знехтував Віланом Ван Еком, але хлопчик мав права, на які не міг сподіватися жоден шуанський злочинець. Чи закінчить він свої дні в Пекельних Воротах? Чи вдасться батькові знайти спосіб побачити, як його стратять?

Коли вони опинилися далі від промислового району й Бочки, патрулів поменшало, і Вілан збагнув, що міська варта, мабуть, зосереджує свої зусилля в менш респектабельних районах міста. Утім, вони однаково рухалися перебіжками, ішли провулками, про існування яких Вілан навіть не здогадувався, подекуди заходили до порожніх демонстраційних зал чи нижніх поверхів незаселених помешкань, аби вийти навпростець на сусідню вулицю. Здавалося, наче Каз мав таємну мапу Кеттердама, на якій було позначено всі забуті місця в місті.

Чи чекатиме на них Джаспер, коли вони нарешті