Читати книгу - "Хроніка війни. 2014—2020. Том 1. Від Майдану до Іловайська"

• Кільце оточення навколо позицій російських найманців в районах Стаханова, Алчевська та Луганська стискається, незважаючи на безрезультатні спроби бандитів прорватися з оточення.

Про це розповів на брифінгу в середу речник Інформаційного центру РНБО Андрій Лисенко.

За його словами, за добу загинули 18 українських військових, 54 отримали поранення.

7 серпня 2014 року

• Максим Музика, Андрій Пальваль, Сергій Потєхін «Савур-Могила. Військові щоденники»

7 серпня, 2014 р., с. Петровське. Штурм був запланований на 16:00. Ми про це знали. Знав про це і противник. Спасибі «речникам» за заяву на брифінгу, що «наші війська готуються доштурму СавурМогили» — перша чесна інформація із їхніх вуст про СавурМогилу. Але чи вчасна?

7 серпня 2014 р., курган Савур-Могила. Першим на штурм ішов танк, другою була «беха» з десантниками 25-ї бригади, третьою йшла наша «беха». Гордійчук поставив перед нашою добровольчою групою досить просте завдання. Ми повинні були захопити і утримувати невелику напівзруйновану будівлю біля підніжжя Савур-Могили. Після захоплення цієї будівлі ми повинні були прикривати штурмову групу знизу і у випадку контратаки противника оборонятися, використовуючи захоплену будівлю. Таким був наказ. Після кількох фінальних ривків і поворотів «беха» зупинилася, запрацювала 30-міліметрова гармата, пролунала команда «Десант!» Один люк відкрився, наш натомість — лише ззовні, але хлопці відкрили його швидко. «Дальнобой» поскрекотів-поскрекотів і виліз. Настала моя черга. Якби хтось знімав наше десантування і захоплення будівлі прихованою камерою, вийшла б знатна комедія. І головним клоуном у ній був би автор цих рядків.

7 серпня 2014 р., курган Савур-Могила. «Індієць» із 72-ї бригади чаклував над ногою Бистрова. Із своєї аптечки я подавав ножиці, тампакс, целокс, бинт. Ми толком не вміли всім цим користуватися. Але Серьогу більш-менш перев’язали. Пізніше я докоряв собі, що не перев’язав краще і не використав більше целоксу.

Сумнозвісна швидка евакуація перетворилася на шестигодинну муку, коли «вертушку-евакуатор» на підльотідо Петровського обстріляли із кулемета, вона розвернулась і відлетіла, а Серьогу доставляли в Амвросіївку таємними стежками на «пікапі», де він плавав у калюжі крові в кузові. Ще б півгодини, і він би сплив кров’ю повністю.

Після того, як Серьогу відвезли, в пару до мене став «Береза». Ми продовжували виконувати поставлену задачу. Прикривали штурмову групу від контратаки знизу. Прибулі добровольці доєдналися до групи штурму.

Про хід штурму ми знали з радіоефіру. Ми чули крики комбата Жені Мойсюка, котрий керував операцією на місці і особисто вів групу на штурм. Коли б мене запитали, кому давати Героя України, то я б, не вагаючись, вказав би на нього; і на танкістів, котрі зуміли своєчасно точними пострілами погасити доти; і на водія «бехи», у якої намертво заклинила гармата, а він продовжував їздити туди-сюди, викликаючи вогонь на себе, відволікаючи увагу від десантників 25-ї, бійців 51-ї, вогнеметників 72-ї бригад, добровольців «Криму», «Харкова», «Луганська», що бігли вгору. Брало участь багато бригад, але за фактом нас було чоловік 70-80, коли ми взяли цю зачаровану Шайтан-Гору. Не розказуйте нам про тисячі загиблих. Їх не було. Але й кожна крапля крові, що пролилася на цю землю, за нашу землю, — на вагу золота. Штурм завершився. Розпочалася оборона Савур-Могили. Значно більш епічна і трагічна сторінка історії цієї війни.

За тиждень після описаних подій я їхав із Краматорська до Києва на кілька днів, щоб забрати машину, яку волонтери дістали для нас, і, скориставшись оказією, побачити дітей. На під’їзді до Харкова мене заскочив дзвінок Гордійчука:

— Максику, ти де?

— Та ось, вже Чугуїв проїхав.

— Точно, ти ж попереджав. А нас на Савурку відправляють. Через півгодини вилітаємо.

— Б...дь. Владімиричу, я ж за півгодини не встигну повернутися.

— Та я розумію. Добре.

Так я не потрапив на оборону Савур-Могили. Безсилий щось змінити, я міг лише телефоном слідкувати за тим, як мої побратими опинилися в оточенні на висоті, як пішли з неї, як пройшли через полон й Іловайський котел. Тоді отримав важке поранення Ігор Володимирович Гордійчук. Тоді загинули Темур Юлдашев і Володимир Бражник. Вічна пам’ять героям!

• Зведення новин

Підрозділи сил АТО зміцнили оборону в районі Саур-Могили, триває підготовка до подальших активних дій у районах скупчення терористичних груп.

Про це повідомляє керівник групи «Інформаційний опір» Дмитро Тимчук.

Найбільш складна ситуація спостерігається в районах Донецька, Луганська, Стаханова, Горлівки.

• За останню добу в ході АТО загинули семеро військових, 19 отримали поранення.

Про це заявив у четвер на брифінгу речник РНБО Андрій Лисенко.

• Підрозділи 79 бригади у четвер були виведені з блокування.

Про це повідомляє прес-центр АТО.

«В результаті проведеної спецоперації було виведено з блокування підрозділ 79 бригади. Зараз військовослужбовці знаходяться у безпеці та зосереджені у визначеному районі», — сказано в повідомленні.

8 серпня 2014 року

• Ігор Михайлишин «Танець смерті. Щоденник добровольця батальйону ‘‘Донбас’’»

8 серпня 2014 року. Виїзд розпочався у стилі найкращих традицій батальйону «Донбас». Десятки солдатів збираються на бій, який може стати останнім. Перевірка екіпірування, зброї та авто — обов’язкова річ, яку потрібно робити перед завданням. Ключове словосполучення тут — «перед завданням». Але більшість робить це безпосередньо перед виїздом.

На війні постійно потрібно тримати свої речі в порядку. Велике значення має навіть кількість речей. Що менше їх у вас, то більший порядок. Багатьох бійців практика не вчить. Постійно роблять одні й ті самі помилки. Ця доля спіткала й сьогоднішнє завдання. Радіоефір не витримує — потопає в постійних проханнях, пошуках і лайках. Не заправив машину. В когось вона взагалі не заводиться. Немає зброї. Відстав від підрозділу. Хтось ще спить, а командир не може його знайти.

Важкий старт. Двадцять кілометрів долаємо дуже повільно. Туалети, бензин і відставання — постійно гальмують усе.

Мар’їнка — невелике містечко біля західної частини Донецька.

— Там є конюшні Януковича.

— Щось я його жодного разу не бачив на коні.

— Он презиком был — он постоянно «на коне». В любом случае конюшни там его есть. Сепары гнездышко там свили.

— Базу мають?

— Вроде, да.

Зупиняємось перед кільцем. Усе було б як завжди, якби з нами не було цілого автобуса журналістів. Їх навіть більше, ніж коли ми штурмували Первомайськ. Якесь дежавю. Шумна атмосфера. Багато подразників у вигляді об’єктивів і клацаючих затворів. Фотографи відчайдушно намагаються знайти правильний ракурс.

Обличчя «Лєрмонтова» скривилось.