Читати книгу - "Відлюбилося, Інна Турянська"

— Дякую вам, от я знала, що в мене найкращі у світі батьки, — говорила Ліза пускаючи їм повітряні поцілунки і ховаючись в своїй кімнаті.

— Ну а ти мене, не хочеш поцілувати? — запитав Каріну Антон злегка посміхаючись. — Не хочеш в губи, то хоч як Лізка повітряний поцілунок надішли, — хмикнув чоловік.

Каріна наче відторопіла і нарешті підійшла до чоловіка. Сіла навпроти рукою торкаючись обличчя. Провела по щетинистих щоках, губах, підборідді. Потім палко поцілувала в губи.

— Не говори дурниць, Антоне, — всміхнулася забираючи руки з його лиця і встаючи, але відчула, як чоловік трохи грубо зловив її за руку і посадив назад. 

— Я бачив, як у тебе загорілися очі при згадці того безголового, — говорив пронизуючи поглядом її середину. — І цей поцілунок не замаскує почуття, які ти досі до нього відчуваєш.

— Антоне, відпусти, будь ласка…— попросила Каріна відчуваючи як починає німіти її зап'ястя від сильної чоловічої хватки. 

— Я правий? — запитував сильніше впиваючись в її руку.

— Антоне, мені боляче, чуєш, — з сльозами на очах сказала жінка.

Зрештою чоловік відпустив її руку. Потім розтер руками втомлене обличчя. Війна змінила усіх. І його теж. Він сам себе інколи лякався, і лякав і її. Ту, яку завжди любив, і яка таки вийшла за нього. Можливо з жалості, до себе чи до нього, хто його тепер знає. Але і зараз вона з ним лиш з жалості. Як же це все жалюгідно! Він просто жалюгідний.

— Вибач, мене…я просто…

— Сьогодні просто важкий день, Антоне. Давай завтра…— сказала Каріна залишаючи його на одинці з собою. Той гримнув руками по столі і таких дістав міцнішого напою. 

— Сьогодні без цього ніяк, — сказав перехиливши кілька склянок і зрештою повернув плящину на місце. На мить зупинив погляд на горщику з ромашками. Викрив обличчя в огидній гримасі, схопив горщик і гепнув ним об підлогу, той з гуркотом розбився. На звук до кухні прибігла Ліза. 

— Тат, що ти тут бушуєш? — запитала шукаючи причину звуку. — Це ж мамин улюблений горщик, знаєш, а я тільки сьогодні казала їй, що варто викинути це старйо. Тепер вже точно доведеться новий купувати, — говорила донька збираючи уламки і обережно підіймаючи квіточки.

— Хм, про це значить вона тобі теж розказала, — сказав покидаючи кухню.

Ліза нетямуще потисла плечима

— Тат, ти що випив? Мама ж просила тебе…— розчаровано сказала донька усід зникаючому за дверима батьку.

###