Читати книгу - "Монстр серед монстрів, Марія Власова"

Так, щось настрій похмурий, на мене це не схоже. У мене все вийде, я повернуся додому та обійму своїх сестричок. Мені більше нічого не треба для щастя, аби вони були живі та здорові. Уявляю своїх маленьких сходинок, ледве помітно посміхаюся і нарешті відчуваю те, що мушу: рішучість і спокій із припливом енергії.

- Настасія, - кличу, сівши на лежанці, і непомітно усміхаюся.

- Любава? Я бачила кров, щось сталося? - злякано зашепотіла подруга, присунувшись до ґрат.

- У мене для тебе три новини: погана, дуже погана і хороша, - іронічно посміхаюся, бо для мене всі новини погані. - З якої почати?

- З хорошої? - нерішуче запропонувала чаклунка, вирішивши не наголошувати на своїх запитаннях.

- Ти, пам'ятаєш, казала, що для втечі нам потрібна дружина головнокомандувача? - насилу змушую себе говорити.

- Ну так, - зацікавлено підхоплює подруга, - ти бачила її?

- Краще, - похмуро наважуюся зізнатися, - я і є дружина цього монстра, одна з двох точніше.

У відповідь на моє безглузде зізнання повисла гнітюча тиша. Язик засвербів виправдатися.

- Розумієш, їхньому головнокомандувачу навіщось гарем знадобився, може, йому, як Хану Ледвіги, він належить за статусом? А може просто нареченої своєї страшної хотів позбутися? Не знаю, знаю лише, що потрапила, як і та дівчина, що друга дружина.

- А погана новина яка тоді? - загробним голосом перериває потік мого недоречного красномовства чарівниця.

Дивно, вона не ставить запитань, немов про все знала від самого початку. Притискаюся обличчям до ґрат, намагаючись її роздивитися, але вона сидить у дальньому кутку камери, притиснувши руки в кайданах до грудей.

- Їхній король прибув, якщо тікати, то треба сьогодні, часу залишилося мало, - нервово б'ю пальцем по іржавому пруту решітки.

- Ти казала новини три, - нагадує Настасія.

- Три? - дещо розсіяно перепитую. - Точно, найгірша новина в тому, що...

Розповісти їй про маніячку, чи не варто? Якщо розповім, що мене хоче вбити маніячка, доведеться розповісти причину, розповісти про все, що відбувалося раніше. Як я спостерігала за сутичкою нічної гості та монстра, їхнім поцілунком і смертельним пораненням, що за ним наступило. Як він узагалі тоді вижив? Думала, здох, коли тримала його тіло, а Маратик взявся проводити той безглуздий ритуал... Ритуал! РИТУАЛ!!!

Від здогадки стрімко підійматися на ноги та починаю нервово ходити туди-сюди по камері. У всьому винен саме той ритуал, про який він говорив! Більше подібних моментів не було. Відчуття, що маг робив щось не тільки з монстром, а й зі мною тоді виникло не одразу, а потім стало надто пізно. Хоча хіба він не просто забрав у мене енергію і передав її монстру? Ні? Я не розумію цього, може, Настасія про це знає більше, але питати її зараз надто небезпечно, вона не зрозуміє. Можливо, навіть подумає, що я - шпигунка монстра, або переметнулася до табору ворогів, і плакала моя втеча.

Що він конкретно говорив? Ну ж бо, Любаво, згадуй!!!

- Любава? - покликала Настасія, але я її ледве почула, голова зайнята іншим.

"Ви зв'язані, я вас зв'язав!" - перше, що згадую з тієї гнівної тиради Маратика. Він нас зв'язав, ну, це зрозуміло, провів ритуал.

"Отямся, монстр не вміє любити!" Про це-то я навіщо згадала? Мабуть, сходжу потроху з розуму. Але Маратик має рацію, любити він не вміє, або вже не може. Взагалі не розумію, як його земля носить.

"Ти жива виключно тому, що я пошкодував тебе і не закінчив ритуал!" - ще одні слова Маратика спливли в моїй пам'яті. Пожалів? Про який жаль він говорив? Ворогів не треба жаліти, навіть жінок, а він пожалів. Ми, здається, розмовляли з ним тоді, але я не пам'ятаю про що, начебто про моїх дівчаток. Тому він мене пожалів?

Там було щось іще, він говорив про щось іще. Згадуй! Хапаюся руками за прути й до болю стискаю їх, намагаючись пригадати якусь дивну фразу, яку він вимовив наприкінці. Це ж було буквально кілька годин тому, плювати, що потім монстр зовсім задурив мені голову.

"Ви тепер пов'язані, якщо ти відчуваєш - він теж відчуває!" - це Марат сказав наприкінці, перш ніж з'явився монстр. У цих словах є щось таке, що чіпляє, глибокий сенс, чи що.

- Якщо відчуваю я, він теж відчуває, - шепочу тихо і розтискаю закривавлену й брудну долоню.

Маратик звідкись знав, що монстр ось-ось заявиться до нього в кабінет. Коли ж той з'явився, його права рука, як моя, кровоточила. Це все, м'яко кажучи, підозріло.

- Любаво, що відбувається? Що ти там бурмочеш? - занервувала Настасія.

Відмахуюся від неї, перебуваючи не в змозі з нею говорити. Отже, що ми маємо? Зв'язок із монстром, який складно ігнорувати з огляду на те, що, лише торкаючись його, я розумію, про що говорять сіренькі. До того ж обмін спогадами явно підтверджує існування якогось дивного зв'язку. Я щойно про нього дізналася, так уже зруйнувати хочу, але не знаю, як. Якщо ми справді пов'язані, то наскільки сильний цей зв'язок? Настільки, що ми з монстром одружені, чи все ж ні? Маратик казав, що наші церемонії вступу в шлюб схожі, але в нас особливий випадок. Голова гуде від надлишків інформації та головоломок.