Читати книгу - "Смерть для чайників, Літа Най"

 – Я обіцяю, що не зраджу тебе, – я хотіла, щоб це прозвучало щиро, але вклала стільки емоцій, що вийшло надто урочисто. Ми обидві засміялися, а трохи заспокоївшись, я спробувала пояснити: – Я маю на увазі, що взагалі нікого не зраджувала, це не в моїх принципах, як би патетично це не звучало. Мені складно навіть уявити таке і вже не знаю, що мусить статися, щоб я зрадила тебе. Ти мене врятувала, я завдячую тобі життям, – Лілі вдруге засміялася. – Що знов-таки занадто багато пафосу?

– Злегка, – підтвердила вона. – Але я розумію, про що ти. На жаль, таких наївних і добрих осіб як ти по пальцях можна перерахувати.

Ми помовчали. Начебто конфлікт було вирішено, та й образ у мене на дівчину не залишилось. Стало так добре і спокійно на душі, і від цього так не хотілося переводити розмову в серйозне русло. Та треба. Судячи з усього, зараз ми в ще гіршому становищі, ніж до спроби спіймати мага.

– Так, якщо ми обидві впевнені у моїй праведній натурі, може ти все ж таки поясниш, що до чого. Бо я як завжди зрозуміла тільки половину.

– Та що тут пояснювати, – всупереч словам Лілі відставила подалі майже порожній стаканчик з відновлювачем. – Моїх батьків стратили за зраду, але я знала, що мій тато не міг нічого такого зробити. І тоді, як ти й сказала, я зациклилася. Все шукала докази, будувала теорії, хто їх міг підставити, і в усьому бачила каверзу або натяк. Чіплялася за кожну ниточку, сподіваючись, що якось це приведе мене до істини. Міша намагався мене зупинити. Він теж бачив, як я поступово божеволію на тлі цієї манії, але я не могла відмовитися. А того дня, коли ми зустрілися з тобою, мене наче струмом ударило. Ось воно. Краща зачіпка за весь час. Я знала, що ти не вбивала старійшина: я ж бачила тебе того дня, ти навіть не знала про свою сутність. І тут тебе ні з того, ні з цього намагаються підставити. Та ще й як. Обвинувачення у зраді найсерйозніше з можливих. Кому ти так насолила, якщо навіть не знала про наш світ?

– І ти вирішила, що це та сама людина, що підставила і твоїх батьків?

– Я сподівалася. Повір, я хапалася за теорії в рази менш ймовірні. Та все підтвердилося. Я навіть не вірю в це, – Лілі підняла голову до стелі та широко посміхнулася. – Два роки тупцювання на місці і тут вдалий збіг обставин, просто щасливий випадок і ми з тобою зустрілися.

– Коли ти зрозуміла, що Етьєн той, кого ти шукала?

– Коли він сам зізнався на даху, – вона похитала головою, усміхаючись. – Шанс був один на мільйон.

– Ось ми й прийшли до найцікавішого, – без тіні радості озвалася я. – Про що взагалі він говорив? Ти його зрозуміла?

– Частково, – стиснувши губи, відповіла Лілі. – Здається, наші мами були знайомі, і моя наклала закляття, що замкнуло твою силу. А ще хтось із наших предків дуже насолив цьому магу, і він мстить його спадкоємцям.

– Вперше я можу сказати, що це я й так зрозуміла.

– Ми ж разом там були. Більшого він не сказав, – голос дівчини звучав роздратовано, але за секунду вона заспокоїлася. – Нам потрібна інформація. Якщо хочемо знову спробувати його зловити, ми повинні зрозуміти, хто він, чого хоче і на що здатний.

– У мене є пропозиція. Тобі вона може не сподобатися, – повільно почала я. Лілі підняла брови, кажучи: «Куди гірше». – Якщо вже дізнатися у твоїх батьків неможливо, може спробуємо запитати мою маму. Зважаючи на все, вона знає більше, ніж ми.

– Ідея хороша, але ризикова та проблематична у виконанні.

– Чому? – нахмурилася я.

– Щонайменше нам потрібно дістатися до твого села або звідки ти там родом, а без порталів це складно. Нас чекає найстрашніша річ у світі, – я затримала подих, боячись поворухнутися в очікуванні її слів. – Громадський транспорт.