Читати книгу - "Смерть для чайників, Літа Най"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
«Тоді що ж це було?» – питав внутрішній голос.
«Розбіжність поглядів», – відповідав другий, голосом малої наївної дівчинки, яка вірить людям і завжди шукає щось хороше.
Зараз, попри все, я так хотіла бути саме такою. Адже насправді ми з Лілі просто наговорили одна одній образливих речей. Я знецінила пам'ять про її батьків, а вона у відповідь моє життя. Але я не вважаю, що її мама і тато не заслуговують справедливості навіть після смерті, а Лілі, впевнена, ніколи б мені не зашкодила.
Немов слідом за цією думкою, підтверджуючи і погоджуючись з нею, на горизонті я побачила світанок. Перші промені сонця пробивались із землі і приносили із собою світло. Не криваво-червоне і не насичено-жовте, а білосніжно-біле світло, таке яскраве, що очі засльозилися. Я схопилася з лави і побігла.
Прийшла до тями коли вже стояла на тринадцятому поверсі перед гладенькою стіною, пофарбованою в світло-бежевий колір, і не знала, як мені увійти. Так, я більше тижня прожила у Лілі, але так і не навчилася входити в цю бісову петлю. І ось же засідка: я не можу постукати чи подзвонити у дзвінок, бо в квартирі живуть звичайні люди, які й не здогадуються, що на місці їхнього житла є міжпросторова петля. Згадавши, що мій телефон, як і всі інші речі, теж у петлі, я сповзла по стінці й усілася прямо на підлогу під'їзду. І от скажіть, ну де бачено, що б у під'їздах було так затишно? Здається, з цією думкою я ненадовго провалилася в короткий сон, і миттю підскочила від тихого здивованого: «Віто?».
Лілі кинулася до мене коридором, і я вже думала, вона обійме мене, але дівчина лише схопила мене за плечі і уважно оглянула з усіх боків.
– Я боялася, що ти підеш у гуртожиток, – схвильовано видихнула вона. – Там же точно розставили оповіщувачі.
– Я б туди не пішла, – тихо відповіла я. – Мені просто потрібно було заспокоїтися, прийти до тями. Схоже, викид адреналіну на мене погано впливає, – спробувала пожартувати я.
– А в під'їзді спиш, бо так і не спромоглася збагнути, де вхід у петлю, – Лілі теж злегка посміхнулася, і як не дивно в її голосі майже не було звичних саркастичних ноток, скоріш поблажливі. Я знизала плечима, кажучи: «така вже я», і дівчина простягла мені руку. – Гаразд, ходімо. А то сусіди помітять – поліцію викличуть. Будемо ще й з людськими вартовими розбиратися.
Разом ми пройшли крізь стіну, точніше бар'єр петлі, і нарешті опинилися вдома. Насамперед мені захотілося позбутися вологого і холодного одягу, прийняти душ та випити чогось гаряченького. Тут-таки згадала, що ми в петлі, отже «гаряченьке» і водні процедури відміняються.
Лілі теж переодяглася, накинула теплий махровий халат і вирушила в комору, наповнену всілякими магічними штуками. Виходила вона звідти, тримаючи в руках пам'ятну скляну пляшку із відновлювачем. Взявши два стаканчики з-під випитої кави, дівчина вмостилася на підлозі перед диваном. Я обернулася товстою ковдрою і приєдналася до неї. Здається, у нас з'явилося улюблене місце.
Відьма стиснула руку в кулак, а коли розкрила пальці, на долоні красувався люкс – невелика кулька магічного світла. Він був єдиним освітленням у темній квартирі, не враховуючи слабкого світанкового сонця, що пробивалося у вікна. Лілі розлила по стаканчиках засіб для відновлення магічної енергії. Я хотіла відмовитися: на відміну від відьми, я силу не використовувала, але потім передумала. Дівчина казала, що зілля так само замінює їжу, наповнює організм усім необхідним, позбавляє болю і втоми.
Зробивши перший ковток, я задоволено посміхнулася. Чай. Гарячий малиновий чай. Точнісінько як у дитинстві. Не знаю, який смак відчула Лілі, але я помітила блаженний блиск в її очах.
– Я винна перед тобою, – тихо промовила вона, першою порушуючи тишу.
– Я нічим не краща, – повільно похитала головою я. – Ти права. Я звалила на тебе всі свої проблеми і вирішила, що ти зобов'язана їх залагодити, як безкорисливий захисник всіх злісно обмовлених і знедолених.
– Знайшла альтруїстку, – хмикнула Лілі.
– Ну, ти не перегинай, – закотила очі я, стримуючи посмішку. – Просто коли ти сказала про своїх батьків, що їх незаслужено стратили, я подумала, може, тому ти допомогла мені. Як би там не було, ти мала розповісти мені про все. Це тільки завдяки тобі ми змогли знайти та загнати у пастку Етьєна. Ти заслужила дізнатися про все, що тебе цікавило, але і я заслужила бути посвяченою в твої плани.
– Ти маєш рацію, – твердо заявила дівчина, і я навіть здивувалася, як швидко вона погодилась. – Але….
Лілі замовкла, перевівши погляд на кулю світла, що кружляла між нами. Відьма піднесла до неї руку, не торкаючись люкса, а лише пропускала крізь пальці його м'яке сяйво. Я чекала, коли вона сама продовжить, розуміючи, що ця тема складна для неї.
– За ці два роки проведені на самоті я багато чому навчилася, – задумливо почала вона, не підводячи очей. – А головний урок, який я засвоїла, – нікому не можна довіряти. Я так часто наступала на ці граблі. Запитувала себе: «Ну скільки можна їх з собою носити?», обіцяла нікому більше не відкриватися, а потім знову в вирішальний момент отримувала дерев'яним держаком по лобі.
– Ти ж довіряєш Марку та Михайлу.
– Марка я знаю з дитинства і йому завжди вірила мама, а Міша був найкращим батьковим другом. Вони доводили свою відданість сотню разів, а мені допомагають лише в пам'ять про батьків та їхню дружбу. А решті завжди щось потрібно, і в кращому випадку вони говорять про це відкрито, а в гіршому – зраджують.
!Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Смерть для чайників, Літа Най», після закриття браузера.