Читати книгу - "Захисники, які ступили за межу життя, Олег Калашніков"

Пам’яті Романа Бевза

Якщо я не навчу, то хто?! –
Сказав він батьку на прощання,
Обняв за плечі та в АТО,
Тихенько рушив на світанні. 

Військову справу знає він,
Хоча і офіцер запасу,
Біда вже стукає у дім, 
Вагання нині не на часі. 

Він мусить хлопців тих навчить,
Які не вміють і стріляти: 
Їм рідну землю боронить, 
Й свої кордони захищати. 

Хто ж міг подумать, що війна
Постукає до нас у двері,
Що нападе на нас Москва,
Усе їй мало – ненажері.

Тож його навики і вміння
Не раз ставали у нагоді
Та з Божого благословення
Спас не одне життя на Сході.

А вдома татка виглядають
Маленьких пташеняток трійка:
Софійка старша, їй лиш п’ять, 
Молодші Ростислав й Марійка. 

Їх дім як затишне кубло, 
Дружина – любляча Ірина.
Не довгим щастя їх було –
Війна проклята у тім винна.  

Роман у дім свій не вернувсь, 
Попав під обстріл в Волновасі, 
Враз Ангелом він обернувсь, 
Та показався дітям в хаті. 

Раділа донечка мала:
«Прийшов наш татко!» – сповістила. 
Дружина ж по стіні сповзла,
Враз зблідла, ноги підкосились. 

Стиснулось серце у той час, 
В очах від жаху потемніло, 
Надії вогник ще не згас –
По телефону вже дзвонили.  

Віддати честь йому прийшло
Людей багато до Майдану, 
Героя везли у село, 
Де вже стоїть могила мами. 

Назавжди діточкам своїм
Він буде Ангелом Небесним, 
І буде захищати їх, 
Й не раз в їх пам’яті воскресне.