Читати книгу - "Нотатки відлюдника, Артур Сіренко"

(Драма лише на три дії)

        Дійові особи

Ленін
Сталін
Дзержинський
Коллонтай
Троцький
Гітлер
Муссоліні
Мао Цзедун
Директор театру – немолода вже людина в окулярах та в сірому костюмі в чорну смужку.
Діти, колгоспники, коні, слони, носороги, глядачі.

Історичні персонажі одягнені відповідно до найбільш типового для них одягу з невеликими модифікаціями, а саме: Ленін одягнений в свій звичайний костюм-трійку з жилеткою та краваткою в білий горошок, але взутий в черевики великого розміру; Сталін із трубкою в руках, одягнений у френч, чоботи, але замість галіфе на ньому одягнені великі сімейні труси по коліно – червоні у зелений горошок; Дзержинський одягнений у шкіряне пальто поверх якого висить кобура з маузером, в руках він постійно тримає журнал «Плейбой»; Мао Цзедун вдягнений у «сун-ят-сенку», в кепочці, в кедах на босу ногу, в руках тримає діряву парасольку; Гітлер у формі єфрейтора, але в рваних штанях з великими дірками, без взуття - одна боса нога, на інший дірявий коричневий шкарпеток; на Колонтай плаття за модою початку ХХ століття. Діти та колгоспники одягнені типово для 30-тих років ХХ століття. Замість тварин бажано використовувати великі – у натуральний розмір ляльки (слона можна менших розмірів) в які заховані артисти, що приводять ці ляльки в рух.

Дія перша

Дія відбувається на кинутій напівзруйнованій вівчарській фермі на острові Тасманія.
Посеред сцени стоїть дерев'яний стілець, трохи збоку розбитий унітаз. Фоном служить великий млин поряд з яким стоїть гігантських розмірів пінгвін у краватці-метелику з великою сигарою в дзьобі.

Входить Ленін. Йому заважають ходити великі черевики небувалого розміру, він постійно спотикається, потім падає, задираючи ноги догори, схоплюється, злякано дивиться в зал для глядачів, потім встає в характерну позу, взявшись руками за жилетку.

Ленін: Дах океану спадає суворо левадою снів еротичних акул потойбічних Китаю. Мені би кавалок світила нічного – Лунарії – діви блідої в келих сріблястий на денце. Ліжка хмарини летять початково в небо зелене бджолине. Чому мексиканських слонів черевики кудлаті стоять недосяжно для хвиль?

(Входить Дзержинський. В одній руці у нього журнал «Плейбой» зі світлиною дівчини найрозпуснішої поведінки на обкладинці. В інший руці він тримає фалоімітатор. Він цими предметами розмахує, роблячи руками рухи по колу.)

Дзержинський: Антилопи рожеві серед крижин Костроми блукають свавільно, наче то прапор твоїх одкровень, о, терта цибуля Перу! Думку про глобус шинкує зоря на кавалки.

Ленін: Туфлі моїх папуасів! Аборигенів Міклухо-Маклая! Їм би корів бригантину, нею б хвостатих філософів пошесть пізнати відверту! Хто у язицех мріяв чесно про Рим? Чи загибель морів марнославних обійняти нестерпно засніженим травнем? Дощем кипарисових ніжок стільців читати літопис - закон про мораль батіальну. Грифи Парижу шабашать екстаз орхідеї.

(Входить Гітлер.)

Гітлер: Яблука снігу стрибають в долину віконних картин урочисто. Холодильник на диво просторо читає кривий апельсин і лорнет паперовий.

(На сцену виходить кінь. Він здивовано дивиться в глядацький зал, потім йде собі геть.)

Дзержинський (звертаючись до Гітлера): Юпітера час охолонув горою великих ляльок у дзьобах яскравих папуг. Гальмо цього світу кульгавим пророком – моїм мазохістом оцю порожнечу галактик смішить і тривожить. Булочки Чилі – вітрилами бум економік женуть на гітару – на струни.

Ленін (звертаючись до глядачів, показуючи рукою кудись у далечінь): Бедуїни Воронежа-міста! Словники бутербродів у хату-читальню несіть! Халупи пера! Панчохи - мотив їстівний, оскільки лінивий. Леви Аргентини дмуть на вітрило подій у глибинах морських.

(У цей час на сцену вибігає дівчинка 6-7 років з великим білим бантиком на голові та великими різнокольоровими надувними кульками. Вона сміється, виймає з волосся шпильку і проколює кульки - вони гучно вибухово лопаються. Дівчинка сміється і тікає.)

Голос із глядацької зали: Це ж не кульки, це кондоми!

Ленін (обурено): Сам ти кондом!

Завіса. Під час опускання завіси крики із залу для глядачів: «А чому буфет не працює?!»

Дія друга

Ті ж і Коллонтай. Всі вони стоять на фоні великого баобабу з гілок якого звисають мавпи. Окрім стільця та унітазу на сцені стоїть дерев’яний зламаний віз.

Ленін: Книгою брил кам’яних вечірню ріку я ковтаю нудним паротягом – як воду. В епіцентрі піску капітани бруківок дарують дим цигарковий калошам коней молодих вороних харалужних.

Гітлер: Зайцем похмурим тиша моя в печінках нудних шимпанзе клепсидрами марить.

(Входить Сталін.)

Сталін: Будь обережним, могутній товариш Прокопія*! Стіни антенами вух не слухають Сонця заграву – сторінку моїх медитацій невчасних. Послухай, візничий, хто сербам романським букви ладнав.

(На сцену вибігають діти з квітами. Усі вони у синіх коротких штанцях. Діти вишиковуються в одну лінію.)

Діти (хором): Ленін дурень!

(Діти сміються та тікають зі сцени.)

Ленін: Хвилями ранок жадає таймирських бананів. Де ай-я-яй там і ребро. Не Адама. Кроликом раю мої адаміти* шукають чолом поля сині волошки.

Дзержинський: Стіни Помпеї слухають пісню жінок препоганих. Знаю – хмара ріки Амазонки прийшла у мій вигук.

Крики із зали: Геть з театру! Збоченець!

Сталін: Дружба гілок – червоними п'ятами меркне Розалія. Тихий мерзотник мені заспіває куплет про хламіди Платона.

Гітлер: Калюжами квітів мріють думки про Сократа. Маршем військовим сліди Гіппократа на хмарі скляній блиском білизни.

Колонтай: Горішками білок на келихах мідних долю весталок вершить Мопассан. Тигри Калуги! Їхня смугастість про пісні мишей марнословить.

Крики із зали: Досить! Досить! Набридло цю нісенітницю слухати! Набридло на цих ідіотів та педерастів дивитися! Голу бабу краще покажіть!

(Звучить вальс Штрауса та Коллонтай під цю музику починає демонструвати стриптиз.)

Крики із зали: Фу! Гидота яка! Заберіть! Краще казку «Колобок» покажіть!

(Завіса під звуки обуреного свисту та криків з глядацької зали.)

(Виходить директор театру.)

Директор театру: Громадяни! Товариші! Заспокойтесь, будь ласка! Казку "Колобок" ми вам покажемо сьогодні ввечері. А цю виставу дуже просила показати трудова інтелігенція міста Тамбова! Потерпіть, будь ласка! І не ламайте стільці – це народне добро! Після вистави ми додатково безкоштовно покажемо голу бабу – товсту та смішну.

Голоси із зали: Ура!

Дія третя

Дія відбувається на фоні єгипетських пірамід. Біля піраміди стоїть єнот з дуже великими вухами. На одному вусі написано слово «захоплення». Інше вухо синього кольору. На сцені Ленін, Сталін, Гітлер та Дзержинський. Входить Мао Цзедун із дірявою парасолькою.

Ленін: Кратерів синій клошар. Трохи смугастих штанців – сон Архімеда гімни співає кохання валіз до торнадо. Гінекологи дикі у хвилях річок печуть короваї дубів окаянних. Де ти, Онєгіне? Воскресни й співай про вогні на щоглах соснових трієр Олександра*!

Сталін: Хрестини на сході ридань. Тумбочок дійсність, і єпархій домкрат. Тут би і тут трубочок дим сприйняти сміливо! Прапор здійняти любові й халви, гарбуза та озону - він би Василія рів затуманив.

(Входить носоріг. Він дивиться в зал на глядачів, потім повертається до глядачів своїм огрядним задом і видає протяжний трубний звук. Потім йде геть.)

Крики із зали: Ганьба!

Гітлер: Рибалки морів Сигізмунда. Кріслом похмурим влітають у вічі горилам. Пам’ятник діду Морфею стриножить мого козлотура.

Дзержинський: Храмом язичницьким мій золотий розенкранц* паровози прославив.

Крики із зали: Знову цей збоченець! О, доки! Доки!

Мао Цзедун: Риба святого Ігнатія велосипедом дзвінким в трамваях Норвегії вітер прасує.

(Входить Муссоліні. Він на мотузку тягне за собою по сцені гітару. За ним входить Троцький. Він розглядає Муссоліні в бінокль.)

Муссоліні: Горища сумних катакомб газетять моїх журавлів. Чи письменник? І сволок музейний? Чому споглядач мережива мур колосить?

Троцький: Гачки Гондурасу Пітер гундосять трофейним колосом родоським ліворуч від моря. Кларнет сажотрусів пірнає в ставок жабуриння – за тин одчайдушний його самоти і кларнету.

Ленін: Гойдалка внизу танцівницям у захваті сниться раптово. Бути можуть Шекспір або Ніцше і дух мій весною тривожать.

Мао Цзедун: Судини садів Полікарпа* засмучують літні дощі і марень кленових соборів. Суєтних слів п'ятірня. Як в Ірландії ситий пророк насолоди шукав – так я мріяв.

(На сцену виходить слон і голосно трубить. Гітлер тицяє в нього пальцем. Слон йде геть.)

Дзержинський: У королівство стрибків недоступних якути ведуть бурхливий недолік, мій голос і навіть його.

(На сцену виходить колгоспник із плакатом на якому написано «Параграф свавілля». Іде. Виходить колгоспниця з транспарантом "Зайцям будівництво!". Іде. Виходять діти ставлять у кутку сцени ширму. За ширму заходить Дзержинський. Через ширму, яка починає хитатися і вібрувати долинають хтиві крики і стогін.)

(Ленін підходить до краю сцени, виймає з внутрішньої кишені великий огірок і тицяє їм у сторону глядачів.)

Ленін: На!

Голос із залу для глядачів: Ну ось, знову замість моралі огірок показали!

Завіса.

Кінець.

Примітки для панів артистів (для більшої зрозумілості тексту):

Прокопій – візантійський історик. Відомо, що у Сталіна на засланні був у хаті том Прокопія «Історія готів» у перекладі Ефрона В. І. Сталін використовував сторінки цієї книги для побутових потреб, оскільки туалетного паперу в тому сибірському селі зроду не було.

Адаміти – прихильники середньовічної секти. Основною концепцією секти та основою їх віровчення було твердження про необхідність ходити публічно як Адам і Єва в раю – тобто оголеними. Ленін вважав адамітів попередниками нудизму затятим прихильником якого він був і тому заснував у Радянській Росії товариство нудистів «Геть сором».

Розенкранци – так Дзержинський називав лицарів середньовічного ордену розенкрейцерів.

Полікарп – невідомо хто. Історія про це мовчить.

Олександр - мається на увазі Олександр Македонський. Не зрозумійте мене неправильно: зовсім тут немає натяку на Олександра I чи на Олександра II.

Клошар – так у Парижі називають безхатьків. Ленін під час перебування в еміграції в Парижі так називав кота, який жив біля будинку, який Ленін арендував для особистого життя. Побачивши цього кота, до речі, сірого, Ленін на нього кричав: "Ах ти клошар!" І намагався його боляче вдарити. Але кіт тікав.

2010