Читати книгу - "Злочинна союзниця - імператриця? , Аліна Скінтей"

— Злочинна союзниця - імператриця? — Даріас розреготався з власних слів. — Вальдестріс ти справді унікальна. Я тебе попереджав, розбите серце гірше ніж смерть, — опустивши клинка, він увійшов в портал. — Ти йдеш зі мною? — він вичекав кілька хвилин, її мовчання було відповіддю. Розчаровано пирхнув, він відвернувся від неї, зрозумівши, що нікуди з ним вона не піде.

Еліанора знесилено впала на коліна, опустивши руки на підлогу. Рубець-мітка, миттєво активізувалася, вкриваючи її руку, шию, і навіть частично спину. Істинна відразу до неї дійшла - не зілля маскувало мітку, а сам Лейстер. Її погляд був направлений в місце, де зник її клятий напарник. Напарник, який встромив їй ножа в спину, навіть не моргнувши оком. Чи це вона, встромила йому ножа, коли закохалася? Дивитися в бік імператора Еліанора не наважувалася. Через кілька хвилин гнітючої тиші та знятого бар'єра, до зали увірвалася особиста охорона імператора.

Охоронці зупинилися на порозі, побачивши Еліанору, що стояла на колінах, і імператора, який, хоч і зберігав видимість спокою, не міг приховати сліди розчарування та зради в очах. Тиша між ними була глибокою, натягнутою, ніби павутина, готова розірватися від найменшого руху.

Естар повільно підійшов до неї. Його погляд, сповнений невимовного суму й гніву, зупинився на мітці, що проступила на її шкірі. Його обличчя було холодним, але у внутрішньому зламі цієї маски все ще було помітно, як глибоко його зачепила її зрада.

Магія до нього повернулася, але він не квапився знімати свою прокляту мітку з неї. Він чекав повернення злодія, але зовсім не чекав, що нею виявиться його леді Морвен.

— Отже, ось яка твоя була справжня мета, Еліаноро, — його голос був ледь чутним, проте в ньому відчувалася невимовна сила. — Ти й Даріас… з самого початку, — крива усмішка лягла на його губи. — Ніколи б не подумав, що так з легкістю можна лягти в ліжко, тільки аби приспати чиюсь пильність. Скільки разів ти це провертала? Від усвідомлення, що я червогий в твоєму ліжку, зізнаюся чесно - неприємно.

Еліанора похитнулася від його слів, ніби кожне з них було окремим ударом. Вона намагалася говорити, але слова застрягли в горлі. Вальдестріс нарешті зважилася підняти на нього погляд, зустрівшись з його невблаганними очима. Сльози навернулися їй на очі, але вона стримувала їх, тримаючись за залишки своєї гордості. Сором і біль розривали її, а його холодний, повний зневаги погляд пронизував наскрізь.

— Усе не так, як тобі здається, — прошепотіла вона, її голос був надламаний. — Я прийшла сюди з лихим наміром… але згодом усе змінилося.

— Усе змінилося?! — він гірко розсміявся, схилившись ближче, так що вона могла відчути холодний блиск його очей. — Лихим наміром? Вкрасти "Клинок Примар"? Змусити мене довіряти тобі, закохатися в тебе?

— Ти повинен знати, що я... — її голос затремтів, але вона змусила себе продовжити, — я зупинилася. Навіть якби мусила піти, я не змогла б.

— О, я це вже бачив, — він з сарказмом стиснув губи, вказуючи на мітку на її шкірі. — Моя проклята магічна мітка. Ти ж просто зобов’язана зараз лишитися тут, щоб вижити. Крім мене, ніхто не здатний її зняти. Як там його... точно Даріас - твій союзник, твій злочинний партнер. Ти покірно прочинила йому портал, а перед цим для Тенебра. Портальна магія, я гадав вона вважається зниклою. З якого боку на тебе не глянь, купа несподіванок.

Вона підвелася й зробила крок уперед, подолавши відстань між ними остаточно, але Естар залишався непохитним, лише холодний блиск магії ворушився в його руках.

— Магічна угода, — намагалася вона пояснити. — Зв'язувала мене з Даріасом. Навіть відмовившись його слухати, результат від порушення угоди - був би таким же самим. Покарання давало право обрати будь-що. Він би вимагав проченення портал при будь-якому розкладі. Естаре, я зробила вибір. Я справді обрала тебе. Якби ти тільки знав, що мені це коштувало, від чого я відмовилася заради тебе…

Він на мить замовк, спостерігаючи за нею з сумішшю гніву й невимовного болю.

— Скільки я разів, зрадив собі, заради тебе! — його голос став тихішим, та холоду він не втратив. — А виявилося, що весь цей час ти була просто "Вальдестріс".

Її руки опустилися, і вона відчула, як тягар її подвійної гри, крихких виправдань і замовчувань лягає на неї важким тягарем. Та попри все, вона більше не могла мовчати.

— Так, я - Еліанора Вальдестріс, далеко не леді, і без походження яке б тобі пасувало і я прийшла сюди, щоб обікрасти тебе. Вдруге прийшла до твого палацу, щоб отримати твої артефакти. Але єдине, чого я не передбачила - це тебе. Естаре, я не планувала... — вона на мить замовкла, а потім видихнула: — тебе покохати.

Його погляд залишався твердим, і в ту мить вона зрозуміла, що слова, якими б щирими вони не були, не зможуть переконати його. Вона спробувала ще раз, останній раз:

— Я віддала б все, аби виправити це.

Естар, залишаючись непорушним, відвів погляд і прошепотів:

— Ти вже забрала більше, ніж могла б віддати, Еліаноро. Вивести, — сухо промовив він, наказавши охоронцям.