Читати книгу - "Пастка-22"

та Майло сиділи, мову альтанці, затінені звоями прозористої зелені, що спадала довкола, й оточені іншими каштанами й сріблястими ялинами. Сонце стояло просто над їхніми головами, посеред безмежного сапфірно-блакитного неба, прикрашеного над обрієм легким намистом пухких, бездоганно білих хмарин. Повітря застигло, листя повисло нерухомо, відкидаючи мереживну тінь. Усе було спокійним, окрім Майла, який раптом випростався, глухо зойкнувши, і схвильовано простягнув руку.

— Дивись! — стривожено вигукнув він. — Туди дивись! Он там іде похоронна процесія. А це схоже на цвинтар. Так?

Йосаріан відповів йому повільним і рівним голосом.

— Вони хоронять цього хлопчика, який недавно загинув у моєму літаку над Авіньйоном. Сноудена.

— Що з ним сталося? — спитав Майло голосом, стишеним від благоговіння.

— Його вбили.

— Це жахливо, — засмутився Майло, і в його великих карих очах зблиснули сльози. — Бідний хлопчина. Це справді жахливо. — Він прикусив тремтячу губу, а коли заговорив знову, його голос дзвенів від хвилювання. — І стане ще гірше, коли їдальні не погодяться купити мою бавовну. Йосаріане, що з ними не так? Хіба вони не розуміють, що це їхній синдикат? Хіба не знають, що всі мають свій пай?

— Небіжчик у моєму наметі також мав свій пай? — в’їдливо спитав Йосаріан.

— Звісно, що мав, — щедро запевнив його Майло. — Кожен в ескадрильї має свій пай.

— Його вбили ще до того, як він прибув до ескадрильї.

Майло скорчив гримасу болючого відчаю і відвернувся.

— Може, ти перестанеш уже скіпатись до мене через того небіжчика в наметі, — попросив він роздратовано. — Я вже казав тобі, що я не винен у його смерті. Хіба моя вина в тому, що я зауважив таку прекрасну нагоду скупити ввесь ринок єгипетської бавовни і кинув нас усіх у цю халепу? Чи я мав передбачити, що може статися затоварювання ринку? Тоді я й гадки не мав, що таке затоварювання. Шанс скупити цілий ринок не часто випадає, і я був би зовсім непрактичний, коли б за нього не вхопився. — Майло ледве стримав стогін, побачивши, як шестеро військових в уніформах витягли з санітарної машини просту соснову труну й обережно поклали її на землю поруч із зяючою раною свіжовиритої могили. — А тепер я не можу спродати товару хоча б на цент, — жалівся він.

Йосаріана не зворушила ні помпезна показуха похоронної церемонії, ані трагізм тяжкої втрати Майла. Голос капелана долинав до нього здаля невиразним, ледь чутним, монотонним мурмотінням, мов шелест вітру. Йосаріан упізнав майора Майора по його довготелесій, відчуженій постаті, що здіймалась над юрбою, і подумав, що розгледів майора Денбі, що утирав носовичком мокре чоло. Після того інструктажу з генералом Дрідлом майор Денбі безперестанку трусився. Позаду трьох офіцерів підковою вишикувались рядові, жорсткі, мов колоди, а четверо лінивих гробарів у смугастих робах з байдужим виглядом зіперлись на заступи біля жахливої, недоладної купи пухкої мідно-червоної землі. Йосаріан бачив, як капелан блаженно звів погляд у бік Йосаріана, страдницьким жестом торкнувся пальцями очей, знову пильно придивився до Йосаріана і нарешті опустив голову. Йосаріан зробив висновок, що це був кульмінаційний момент усієї похоронної відправи. Четверо в робах підняли труну на ременях і спустили в могилу. Майло різко здригнувся.

— Я не можу на це дивитися, — вигукнув він, відвертаючись з болем. — Не можу отак сидіти і дивитись на все це, коли ті їдальні дозволяють моєму синдикату розорятися. — Він скреготнув зубами і затрусив головою від невимовного горя й образи. — Якби вони були хоч трохи відданими, то купували б мою бавовну, аж би їм зле стало, а потім купували би ще більше, аж стало б їм іще гірше. Вони б розклали вогнища і спалили б усю свою білизну і літню форму, щоб створити мені більший попит. А вони й пальцем не ворухнуть. Йосаріане, доїж цю бавовну в шоколаді заради мене. Можливо, зараз вона тобі засмакує.

Йосаріан відштовхнув його руку.

— Відчепися, Майле. Бавовну не їдять.

Майло хитро примружився.

— Це насправді не бавовна, — вмовляв він. — Я пожартував. Це насправді цукрова вата, смачна цукрова вата. Спробуй і сам побачиш.

— Тепер ти брешеш.

— Я ніколи не брешу! — гордо заперечив Майло.

— Ти зараз брешеш.

— Я брешу лише тоді, коли необхідно, — пояснив Майло, на мить відвернувши очі, але тут же переможно змахнув віями. — Ця штука навіть краща за цукрову вату, справді краща. Вона зроблена зі справжньої бавовни. Йосаріане, ти повинен змусити всіх їсти її. Єгипетська бавовна — найкраща бавовна у світі.

— Але вона нестравна, — вигукнув Йосаріан. — Їх від неї знудить, хіба не ясно? Чому ти сам її не їси, коли мені не віриш?

— Я теж пробував, — понуро зізнався Майло. — І мене знудило.

Кладовище було жовте, як солома, а місцями — зелене, як варена капуста. Невдовзі капелан відступив від могили, і бежеве півколо людських постатей почало в’яло розпливатися, мов уламки по кораблетрощі. Люди мляво й безгучно потяглись до машин, припаркованих уздовж вибоїстої ґрунтової дороги. Скорботно схиливши голови, капелан, майор Майор та майор Денбі окремою групою попрямували до своїх джипів, усе ж тримаючись один від одного на відстані кількох кроків.

— Все скінчилось — зауважив Йосаріан.

— Це кінець, — зневірено погодився Майло. — Жодної надії. І все тому, що я дозволив їм самим приймати рішення. Це буде для мене уроком про необхідність дисципліни, коли наступного разу візьмуся за щось подібне.

— А чому б тобі не продати бавовну урядові? — байдуже запропонував Йосаріан, спостерігаючи за гробарями в смугастих робах, що закидали могилу повними лопатами мідно-червоної землі.

Майло рішуче заветував ідею.

— Це справа принципу, — твердо пояснив він. — Моя комерційна справа — це не справа уряду, і я ніколи в житті не дозволю уряду втручатися до моєї власної справи. Але справа уряду — дбати про комерційні справи, — тут же пригадав він і повів далі в піднесеному настрої: — Це слова Калвіна Куліджа, а Калвін Кулідж був президентом США, отже, це правда. І обов’язок уряду — викупити в мене єгипетську бавовну, яку ніхто інший не купить, щоб я міг отримати прибуток, хіба ні? — Майлове обличчя настільки ж різко спохмурніло, і він став сумним і заклопотаним. — Тільки як мені примусити уряд це зробити?

— Дай хабара, — сказав Йосаріан.

— Дати