Читати книгу - "Відьмак. Вежа Ластівки"

— Краху. Прошу тебе. Що було — те загуло.

— Вибач. Ходімо.

Перед храмом чекало кілька молодих мовчазних жриць. Ярл приязно привітався з ними, висловив бажання говорити з їхньою головною, яку він називав Модроною Сіґрдріфою. Увійшли усередину, де стовпи світла, що били з високих вітражів, освітлювали все навкруги. Один із таких стовпів освітлював олтар.

— На сто морських дияволів, — буркнув Крах ан Крайт. — Я й забув, який він великий, той Брісінґамен. З дитинства тут не був… За те, хіба, можна було б купити чи не всі верфі у Цідарісі. Разом із працівниками й річною продукцією.

Ярл перебільшував. Але не занадто сильно.

Над скромним мармуровим олтарем, над фігурами котів і соколів, над кам’яною мискою вотивних дарів висилася статуя Модрони Фрейї, Великої Матері, у її типовому аспекті материнства — жінки у вільних шатах, що видавали занадто підкреслену скульптором вагітність. Із похиленою головою і закритим хустиною обличчям. Над складеними на грудях долонями богині був видний діамант, елемент золотого намиста. Діамант був трохи блакитним за забарвленням. Найчистішої води. Великий.

На око якихось сто п’ятдесят карат.

— Його навіть не було б потреби гранити, — прошепотіла Йеннефер. — Він має розеткову огранку, точнісінько таку, якої я потребую. Акуратні фасетки для дефракції світла…

— Чи то — нам пощастило.

— Сумніваюся. За мить з’являться жриці, і я, як безбожниця, буду вилаяна й викинута звідси підсрачниками.

— Ти не перебільшуєш?

— Анітрохи.

— Вітаю, ярле, у храмі Матері. Вітаю і тебе, шановна Йеннефер з Венґерберга.

Крах ан Крайт уклонився.

— Слався, святоблива мати Сіґрдріфо.

Жриця була високою, майже такою, як Крах, — а те значило, що за Йеннефер вона вища на голову. Мала світле волосся й очі, видовжене, не дуже гарне й не дуже жіноче обличчя.

Десь я вже її бачила, подумалося Йеннефер. Зовсім недавно. Де?

— На сходах Каер Трольде, що вели до порту, — із посмішкою нагадала жриця. — Коли драккари пливли з дрейфу. Я стояла над тобою, коли ти надавала допомогу вагітній жінці, яка вже почала народжувати. На колінах, не зважаючи на сукню у бруді — сукню із дуже коштовного камлоту. Я те бачила. Й ніколи вже не повірю розповідям про черствих і розважливих чародійок.

Йеннефер кашлянула, схилила голову у поклоні.

— Ти стоїш перед олтарем Матері, Йеннефер. Тож нехай зійде на тебе її ласка.

— Святолюбива, я… Я хотіла принижено просити тебе…

— Нічого не кажи. Ярле, ти, напевне, маєш чимало занять. Залиш нас сам на сам, тут, на Гіндарсфьялі. Ми зуміємо порозумітися. Ми ж жінки. Не важливо, чим ми займаємося, хто ми такі: ми завжди служимо тій, хто є Дівицею, Матір’ю і Старою. Стань біля мене на коліна, Йеннефер. Схили голову перед Матір’ю.

* * *

— Зняти із шиї богині Брісінґамен? — повторила Сіґрдріфа, а у голосі її було більше недовіри, ніж святого обурення. — Ні, Йеннефер. То просто неможливо. Справа навіть не у тому, що я не насмілилась би… Навіть якби я відважилася б, Брісінґамен зняти неможливо. У намиста немає застібки. Він начисто спаяний зі статуєю.

Йеннефер довго мовчала, міряючи жрицю спокійним поглядом.

— Якби я знала, — сказала вона прохолодно, — то відразу б відпливла разом із ярлом на Ард Скелліг. Ні-ні, принаймні я не вважаю втраченим час, який я провела у розмові з тобою. Але його в мене надто мало. Справді надто мало. Признаюся, мене дещо збили твої доброзичливість і сердечність…

— Я і є до тебе доброзичливою, — без емоцій перебила Сіґрдріфа. — Твоїм планам я також сприяю, від усього серця. Я знала Цірі, любила ту дитину, мені не байдужа її доля. Я дивуюся рішучості, із якою ти хочеш іти на порятунок дівчині. Я виконаю будь-яке твоє бажання. Але не Брісінґамен, Йеннефер. Не Брісінґамен. Про те не проси.

— Сіґрдріфо, аби вирушити Цірі на допомогу, я через необхідність мушу отримати трохи знання. Трохи інформації. Без них я залишуся безсилою. Знання те й інформацію я можу отримати виключно шляхом телекомунікації. Щоб змогти комунікувати на відстані, я мушу сконструювати за допомогою магії магічний артефакт — мегаскоп.

— Спорядження, як та ваша славетна скляна куля?

— Куди більш складне. Куля уможливлює телекомунікацію виключно з іншою зкорельованою кулею. Кулю має навіть тутешній ґномський банк, для зв’язку з кулею в банку центральному. Мегаскоп має трохи більші можливості… Але навіщо теоретизувати? Без діаманту все одно нічого не вийде. Що ж, буду прощатися…

— Не поспішай так.

Сіґрдріфа встала, пройшла неф, затримавшись перед олтарем і статуєю Модрони Фрейї.

— Богиня, — сказала, — крім іншого ще й наставниця віщунок. Ясновидиць. Телепаток. То символізують і святі створіння: кіт, який бачить і відчуває приховане, й сокіл, який все зрить звисока. Те символізує коштовність богині — Брісінґамен, намисто ясновидіння. Навіщо будувати якесь спорядження, щоб бачити й чути, Йеннефер? Чи не простіше звернутися за допомогою до богині?

Йеннефер в останню мить стрималася, щоб не вилаятися. Бо це ж було місце культу.

— Наближається час вечірньої молитви, — продовжила Сіґрдріфа. — Разом з іншими жрицями я присвячу себе медитації. Проситиму богиню про допомогу для Цірі. Для Цірі, яка неодноразово бувала тут, у цьому храмі, не один раз вдивлялася у Брісінґамен на шиї Великої Матері. Приділи ще годину чи дві твого цінного часу, Йеннефер. Залишися тут із нами на час молитов. Підтримай мене, коли я стану молитися. Присутністю та думкою.

— Сіґрдріфо…

— Прошу. Зроби те для мене. Й для Цірі.

* * *

Прикраса Брісінґамен. На шиї у богині.

Вона стримала позіхання. Якби хоча б якісь співи, подумала, якісь казання, якісь містерії… Якийсь містичний фольклор… Було б трошки не так нудно, сон би не зморював аж настільки. Але вони просто стоять на колінах, схиливши голову. Без руху, без звуку.

А втім, коли є потреба, вони можуть оперувати Силою, майже настільки ж добре, як ми, чародійки. Все ще загадка, як вони те роблять. Жодних приготувань, жодного навчання, жодних досліджень… Тільки молитва й медитація. Дивінація? Різновид автогіпнозу? Так твердила Тіссая де Фрьес… Черпають енергію несвідомо, у трансі набувають здібностей до її перетворення, аналогічно до наших заклять. Вони перетворюють енергію, трактуючи те як дар і ласку божества. Віра надає їм сили.

Чому ж нам,