BooksUkraine.com » Пригодницькі книги » Сучасна польська повість 📚 - Українською

Читати книгу - "Сучасна польська повість"

142
0
На сайті BooksUkraine.com ви знайдете великий вибір книг українською мовою різних жанрів - від класичних творів до сучасної літератури. "Сучасна польська повість" автора Корнель Пилипович. Жанр книги: Пригодницькі книги / Сучасна проза. Зберігайте свої улюблені книги у власній бібліотеці, залишайте відгуки та знаходьте нових друзів-читачів. Реєструйтеся та насолоджуйтесь читанням на BooksUkraine.com!

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 88 89 90 ... 127
Перейти на сторінку:
і на його обличчі з’явились легкі рум’янці.

— Що я бачу?

— Значить, відправиш його, — і відразу похопився, — відправимо його до Смоляка.

— Я його відправлю до Петера.

— Та ти що?!

— Не гарячись.

— Це зрада!

— Ти так легко кидаєшся словами.

— Як ти подивишся в очі партії?

— Це пуста балаканина. Слухай. Якщо зараз, у переддень виборів, у момент напруженої боротьби, коли ворог не гребує нічим, — а він не тільки нещадний, але й спритний, — якщо зараз вигулькне така справа: «Брат секретаря в банді», як ти гадаєш, допоможе це нам чи зашкодить?

— Але ж це чистісінька демагогія.

— Ти так легко кидаєшся словами.

— Якщо ми самі відішлемо його, на нас не ляже тінь.

— Помиляєшся, брате, глибоко помиляєшся. Люди все перекрутять. Одні скажуть: «Його схопили в банді, але, щоб не було скандалу, вигадали версію, ніби його виказали брати, переконані комуністи, такі ідейні, що рідного брата не пожаліли, віддали під суд». Так скажуть одні.

А інші скажуть: «На рідного брата донесли! І такі люди стоятимуть при владі?» Все це на руку тільки ворогові.

— Але ні органи держбезпеки, ні прокуратура зовсім не повинні негайно це розголошувати, можна почекати, скажімо, поки пройдуть вибори.

— Різниця невелика. До того ж удома легше зберегти таємницю, ніж в установі.

Гнітюча тиша. Чеслав розглядає свою вже трохи забруднену перев’язь, морщить лоба, кусає губи. Кароль спостерігає зміну почуттів на його обличчі з досадою й нетерпінням.

— Каролю, брате, я… я… цього не розумію. Це якась м’якотілість, якась перестраховка, якась…

— Слухай. Звичайно, річ не тільки в цих, сказати б, тактичних міркуваннях. Тут ідеться й про людину. І неабияку. Ні, не в тім суть, що це наш брат. Але я знаю про нього більше, ніж ви всі, і як про людину, і як про живий приклад того, якою величезною, тяжкою ціною завойовується наша революція. Не усміхайся, це не пустий пафос, не безплідне моралізування. В тебе стріляли, в мене стріляли. То влучать, то схиблять. Лікар, ти сам його згадував, десятки людей, десятки смертей, страждання — ось та ціна. Її треба зменшувати, де тільки можна, не з економічних, бухгалтерських міркувань, а з гуманних. У випадку ж із ним…

— Це ніякий не випадок. Якось закрутисто ти говориш.

— Не так-то легко це висловити, справа складна. Але саме тому, що вона непроста, трудна й заплутана, ми не маємо права розв’язувати її механічно. Очі партії, кажеш, вірність, дисципліна. Чи це значить: бути коліщатком, бездумним гвинтиком? Чи ми відповідаємо тільки за проведення генеральної лінії, чи також і за ті дрібніші питання, які постають перед нами щодня? От усе це й покаже подальша практика. Якби виявилось, що партія — просто машина, я б вийшов з неї, ясно усвідомлюючи, які наслідки мав би такий крок, і тоді це, очевидно, не було б дезертирством. Та цього ніколи не буде, ніколи, я твердо переконаний. Але на роль коліщатка я непридатний і в цьому випадку не можу стати Пілатом, незважаючи на всю свою відданість справі…

— Це все вельми туманні словеса, Каролю, ти мені баки не забивай. Я все думаю, що з тобою сталося, і ніяк не збагну. Але я не дозволю…

— Через мій труп, так? Як Петер. Оце і все, до чого ти додумався.

— Я доповім Смоляку.

— Не доповіси.

— Ти мені рота не заткнеш.

— Заткну.

— Цікаво, як.

— Дуже просто. Якщо я скажу: на жаль, мій молодший брат піддався ворожій пропаганді, ширить брехливі чутки, нібито Бартек… і так далі, кому, по-твоєму, повірять, саме тепер, сьогодні, кому — мені чи тобі?

— Це шантаж.

— То я демагог, то шантажист, ти дуже сміливо наліплюєш образливі ярлики. А може, річ просто в тім, що рацію маю я, а не ти. Накоїти лиха, остаточно втопити людину завжди встигнеш. Може, річ у тім, що цю складну історію треба спокійно й докладно обміркувати. А ми в гарячці передвиборної кампанії на це не маємо часу.

Ану ж потім виявиться, що присуд, який ми зараз винесемо, не дуже-то справедливий… Зараз я виїжджаю на периферію, ти теж. Не на хрестини їдемо. На нас чатуватимуть, ти це добре знаєш, та ми не будемо гадати, кого із нас їм більш хочеться запопасти. А тобі здається, що коли ти позбудешся одного пропащого типа, який сам дався в руки, то цим посилиш безпеку — особисту, товаришів, справи. Дуже наївні міркування. І ще ти думаєш, що, здихавшись цього чоловіка, позбудешся проблеми.

Глибоко помиляєшся, Чеславе…

— Що ти пропонуєш?

— Я б хотів зараз мати змогу вирішити, не наражаючись на протести і брикання…

— Хочеш мене відіпхнути?

— Зовсім ні.

— А що ж тоді?

Кароль відповів не зразу. Очі партії. Звичайно, вони є, вони будуть дивитись, ці очі партії. Є і буде також меч партії. Можна від цього ухилитись, можна. Але хіба та частина пам’яті, та ділянка свідомості, яку називають сумлінням, всього-навсього пережиток? Хіба немає також серця партії, її розуму? Ні, не може бути партії-машини, яка нехтує сумління, відкидає індивідуальний підхід, такої партії нема, не може бути. Звідусіль тисячі людей кидатимуть запитання: «Як ти міг переховувати ворога народу?» Відповіді на нього не буде. Сказати, що поняття «ворог народу» вельми неточне й не завжди застосовується безпомилково, ще не значить дати відповідь. А доводити, що немає підстав обвинувачувати в зраді чи хоча б нестійкості й слабості того, хто усвідомлює недостатню точність поняття «ворог народу», — справа марна.

Сучасна дійсність — це сукупність індивідуальних випадків, а не твердий моноліт, який не можна роздрібнити на окремі частини. Схеми не вигадані злим деміургом, вони є необхідністю. Революцію не роблять у білих рукавичках — хіба це схема, спрощення? Кожна галузь людської діяльності, від арифметики до стратегії, вимагає спрощень.

Але в цьому випадку спрощення непридатне, воно плутає розрахунки, замість полегшувати їх. Коли вперше пішла чутка, що Бартек живий, і прибув лист від Модеста, — це було так недавно, а здається, дуже давно, — Магда казала: «Дивно, як одна людина, її вчинки, справжні чи тільки гадані, впливають на думки інших. Чому від того чи іншого кроку його, тобто Бартека, повинні залежати наш спокій, щастя, все наше життя? Неначе ми його боржники.

Може, тепер просто платимо проценти?» Так казала Магда і, напевно, не висловила всього, що нуртувало в ній, але точно схопила саму суть, хай інтуїтивно, а може, вона тоді думала про це більше, ніж він, чекала від нього відповіді й не дочекалась, але цим своїм «чому» протестувала, бунтувалась, виходить, була за спрощення, всі за

1 ... 88 89 90 ... 127
Перейти на сторінку:

!Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Сучасна польська повість», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Сучасна польська повість"