Читати книгу - "Тінь перемоги"

й небезпечної роботи, від боїв і битв, так негайно серед інших виникає невдоволення і нарікання. Там, де з'явилися мародери, там неминуче й миттєво з'являються бариги - скупники краденого. А там, де бариги, там запановує етика кримінального світу. Мародерство завжди супроводжується пияцтвом. Ще б пак: навколо війна, а мародер відкупився від боїв і битв. У нього зброя в руках, воювати йому не треба, що ж йому залишається робити? Залишається тільки продовжувати грабувати, ґвалтувати й пиячити. Армія Бонапарта загинула зовсім не від морозів і не від пожеж. Армія кинулася грабувати Москву. Ніхто не виконував ніяких наказів, кожен намагався схопити більше. Дисципліна впала миттєво. До речі, з тієї ж причини Бонапарт не потрапив у полон. Під час втечі французької армії з Росії загін донських козаків нарвався прямо на ставку Бонапарта. Козачки побачили безліч блискучих предметів, і кинулися набивати ними свої мішки. Потім усе це в них відібрали. Потім усе це потрапило в Історичний музей: і виделка, і ложка Бонапарта, і його складене похідне ліжко, і глечик, і бритва для гоління. Тільки сам він поскакав.

Мародерство душили тоді, в 1812 році. Мародерство слід було душити влітку 1945 року, бо воно досягло розмаху, якого Європа не бачила з часів краху Римської імперії. Наслідком насильства і грабежів було не тільки масове розкладання радянських військ, а й невдоволення жителів Східної Німеччини. Вони в масовому порядку йшли в зону окупації США, Британії та Франції. Східна Німеччина порожніла на очах. Прокляті американські імперіалісти отримали блискучий аргумент: люди світу, радянські комуністи відкрито заявляють про своє прагнення до світового панування. Дивіться, люди, що з вами буде, коли вони прийдуть!

Картина, справді, була не звеселяюча. Мародерство Червоної Армії в Німеччині заважало товаришеві Сталіну здійснювати те, що він задумав. Потрібно було терміново вживати якихось заходів.

Сталін наказав Жукову навести порядок. А Жукову не вистачало твердості характеру.

5.

Та невже Жуков не кричав? Невже слиною не бризкав? Невже ногою не тупотів, кулаком не стукав?

Все було: кричав, слиною бризкав, тупав ногами, стукав кулаками. А мародерство процвітало. Жуков громові накази видавав, зривав погони і здирав генеральські лампаси, садив і розстрілював. Але ситуація ніяк не поліпшувалася.

Причина була в тому, що головним мародером Червоної Армії був сам Жуков. Він крав картини галереями, меблі - ешелонами, цінні книжки - бібліотеками, парчу та шовки - кілометрами, дорогоцінні камені - кілограмами. Я не відмовляюся від своїх слів: Жуков мав сталевий характер і непохитну волю. Однак коли справа доходила до грошей, на найбільшого полководця ХХ століття нападала непереборна слабкість. І побороти її геніальний стратег не міг. Він гріб під себе, і зупинитися не вмів.

В далеку пору офіцерської молодості був у мене командир батальйону, який на кожній нараді офіцерів погрожував навести порядок. Свою промову він завершував грізним попередженням: «Ось кину пити, доберуся я до вас!»

Якщо сам командир п'є, то зупинити пияцтво підлеглих він не може. Якщо сам командир зухвалий на руку, якщо займається мордобоєм, то своєю поведінкою дозволяє підлеглим командирам робити те ж саме стосовно нижчих. Якщо сам командир краде, то не йому дорікати підлеглим у крадіжці.

Саме такі справи були в Жукова. Він крав, він грабував Німеччину, і вимагав, щоб грабіж припинився. Це звучало так само, як заклик президента Єльцина до своїх міністрів: «Давайте не красти!» А починати треба було з себе. Зі своєї сім'ї. Треба було оточенню приклад подати: сам я накрав достатньо, маю намір зупинитись, і від вас того ж вимагаю.

У Жукова зупинитися не виходило. Ніяк не міг геній оволодіти своєю жадібністю. Поки він сам крав, мародерство солдатів було неможливо зупинити. І ось чому.

За Жуковим наглядали. Наглядачем по лінії партії, був генерал-лейтенант Тєлєгін Костянтин Федорович. Його робота - слідкувати за політико-моральним станом радянських воїнів, перш за все - за станом самого Жукова. Ось йому-то Жуков і сказав: кради, Костянтин Федорович, скільки душа вимагає, я твоєї крадіжки не зауважу, а ти, голубе, закрий очі і на мої витівки уваги не звертай. Точних слів мені чути не довелося, але результат змови в наявності: Тєлєгін крав, не помічаючи жуковського злодійства, а Жуков крав, не помічаючи телегінського. І жили контролер з підопічним дивно дружно. Крав Телегін не тільки для себе, а й для своїх московських начальників, щоб доповіді про крадіжки вище їх кабінетів не піднімалися. До пригод генерал-лейтенанта Телегіна ми повернемося трохи пізніше.

По лінії державної безпеки за Жуковом наглядав генерал-полковник Сєров Олександр Іванович. Він - заступник міністра внутрішніх справ, одночасно - заступник Жукова у справах цивільної адміністрації в Німеччині. І йому Жуков сказав: рука руку миє. Не наполягаю, що були виголошені саме ці слова, але Жуков і Сєров зрозуміли один одного. І пішов Сєров красти так, як прийнято в чекістів, красти з луб'янським розмахом. І знову ж, не для себе одного брав, але і для московських своїх начальників, щоб наклепницьким доносам не вірили. І для своїх підлеглих Сєров брав, - щоб вони тих наклепницьких доносів не писали. Про крадіжки Сєрова ми вже трохи знаємо.

Вже на цьому рівні коло мародерів помітно розширюється. Були й інші товариші, яких слід було приголубити, виходячи з непорушного принципу: не підмажеш - не поїдеш. Адже не сам же Жуков нишпорив по підвалах банків і сховищ цінностей. Не сам вантажив ешелони з добром, не сам їх розвантажував. В жуковське злодійство були залучені багато хто з найближчого його оточення від заступників і помічників до ад'ютантів і денщиків. Кожен з них, крадучи для Жукова, не забував і себе. Та й Жуков був кровно зацікавлений у тому, щоб вони собі теж брали. Їх треба до цієї справи долучити, пов'язати круговою порукою, щоб не видали. Але у кожного з жуковських помічників по розкраданню було своє оточення. І тих теж не можна було забувати...

І у Сєрова було оточення. І Сєров не сам ешелони вантажив. І Телегін не сам ящики тягав. А