Читати книгу - "Війна Путіна проти України. Революція, націоналізм і криміналітет"

Силові методи, застосовані владою вже самого Януковича проти Євромайдану, і подальше насильство, яке чинили місцеві російські маріонетки, не мають дивувати тих, кому відоме минуле депутатів парламенту від Партії регіонів. Багато з них прийшли в політику після завершення кар’єри у професійному спорті, охоронних компаніях, міліції та криміналізованому бізнесі. У цих сферах вони безпосередньо контактували з «мафіозним насиллям та фізичним усуненням конкурентів»[652]. Вони розглядали насильство як незамінний інструмент у політиці, ґрунтуючись на своєму попередньому досвіді «боротьби» за збереження власних активів і захист своїх спільників. Ставлення типового депутата-«регіонала» до насильства «було зумовлене його роллю у світі пострадянського бізнесу та професійного спорту»[653].

Використання бойовиків у загальнодержавному масштабі вперше мало місце під час президентських виборів 2004 року, коли вони мали здійснювати силове прикриття та підтримку фальсифікації підсумків голосування, яка мала гарантувати перемогу Януковича. Випробувані та перевірені методи опори на державно-адміністративні ресурси і кримінальні кола було перенесено з Донецького регіону на всеукраїнський рівень.

Під час виборів 2004 року до Києва привезли десятки тисяч бойовиків і шахтарів, щоб використати їх проти учасників Помаранчевої революції, але президент Кучма не дозволив їм увійти до центру Києва. За твердженням довіреної особи кандидата Ющенка Миколи Томенка, бойовиків залучили до протистояння за рішенням тодішнього глави президентської адміністрації Віктора Медведчука і Ріната Ахметова[654]. Якби їх кинули проти беззбройних демонстрантів, годі було б уникнути масового кровопролиття. Проте Кучма та його зять, олігарх Віктор Пінчук, голова Верховної Ради Володимир Литвин і посольство США доклали закулісних зусиль задля віднайдення мирного рішення. Окремі насильницькі напади усе ж сталися, але вони, на відміну від Євромайдану, не були масштабними й систематичними.

Друга мобілізація бойовиків відбулася напередодні наступних президентських виборів 2010 року, оскільки цього разу Янукович мав твердий намір не допустити, щоб ті, кого він вважав змовниками на короткому повідку в Заходу, відібрали у нього перемогу. Починаючи з 2006 року вороже налаштовані до «Майдану» бойовики, залучені з маргінальних проросійських груп, тренувалися у російських та місцевих таборах, аби мати змогу силою зупинити такий розвиток подій. Це був виразний знак, що Янукович «не має жодного бажання миритися з поразкою»[655].

Служба безпеки України закривала очі на воєнізовану підготовку бойовиків, організовану російською розвідкою за потурання Партії регіонів. Ця підготовка була частиною «м’якої реакції» Росії на кольорові революції шляхом індоктринації та вишколу адептів «російського світу», що здійснювалися за програмами «Федерального агентства у справах СНД, співвітчизників, які проживають за кордоном, і міжнародного гуманітарного співробітництва» (Россотрудничество) та фонду «Русский мир».

На виборах 2010 року, визнаних міжнародними спостерігачами такими, що відповідають демократичним стандартам, Янукович здобув перемогу, тож бойовики мусили тимчасово принишкнути. Але після виборів 2012 року їхня підготовка знову розгорнулася на повну силу із розрахунком на забезпечення переобрання Януковича у 2015 році[656]. Заохочувана порадами американського політичного консультанта Пола Манафорта, у 2012–2013 роках Партія регіонів почала використовувати електоральний успіх націоналістичної партії «Свобода» як нібито підставу для таврування усіх представників прозахідної націонал-демократичної опозиції, яких раз по раз оголошували «фашистами». Ця ідея не була винаходом Манафорта: він лише відродив кліше, які вже застосовувалися 2004 року з подачі російських політтехнологів Януковича. На влаштованих «регіоналами» загальнонаціональних «антифашистських» мітингах бойовики отримали свободу дій. У Києві, де вони нападали на журналістів та прихильників «Свободи», їх охрестили «тітушками» (цей епонім постав від прізвища спортсмена Вадима Тітушка, члена бригади спортсменів-бойовиків, очолюваної регіональним провідником молодіжного крила Партії регіонів). Неочікуваний початок революції Євромайдану змусив Партію регіонів мобілізувати своїх бойовиків задовго до виборчої кампанії 2015 року.

Аби протистояти Майдану, бойовиків, зібраних звідусіль на сході та півдні України, включно із Кримом, залучили для взаємодії з міліцейським спецпідрозділом «Беркут» і внутрішніми військами МВС. Бандити, які в грудні 2013 року жорстоко побили журналістку Тетяну Чорновол після того, як вона очолила рух колони «Автомайдану» до палацу міністра внутрішніх справ Віталія Захарченка, прибули із Дніпродзержинська. У Дніпропетровську голова облдержадміністрації Дмитро Колєсніков та його попередник на цій посаді, тодішній віце-прем’єр Олександр Вілкул організували та озброїли бойовиків для розгону місцевого Євромайдану.

Основний корпус бойовиків, який складали вихідці з Донецька та Харкова, фінансували син президента Олександр Янукович, Юрій Іванющенко та Олександр Єфремов[657]. Ресурси міської міліції були надані Захарченком, який дбав про «координацію, підбір і фінансування тітушок» з відома глави держави[658]. 18 лютого 2014 року бандити вчинили вкрай жорстокий напад на активістів київського Євромайдану в Маріїнському парку поряд із будівлею парламенту Вони «діяли як скоординований озброєний загін — спільно з правоохоронцями»[659]. Для протидії учасникам протестів було накопичено величезний арсенал зброї та набоїв. Якби ними скористалися у повному обсязі, масштаб жертв міг набагато перевищити