Читати книгу - "Теорія кваліфікації злочинів: Підручник."

У судовій практиці іноді трапляються помилки при визначенні саме помилки особи в загальних рисах причинового зв’язку (найчастіше в справах про злочини проти життя та здоров’я особи й у злочинах проти безпеки руху та експлуатації транспорту). Розглянемо один з типових прикладів помилки суб’єктів офіційної кваліфікації при визначенні саме помилки особи в загальних рисах причинового зв’язку.

Так, вироком суду м. Нетішина Хмельницької області від 11 червня 2001 р. П. засуджено за ч. 2 ст. 215 КК України 1960р. до трьох років шести місяців позбавлення волі з позбавленням права керувати транспортними засобами строком на п’ять років, за ч. 2 ст. 111 КК України 1960 р. — до одного року шести місяців позбавлення волі. У касаційному порядку справа не розглядалася.

П. засуджено за порушення правил безпеки дорожнього руху — завідоме залишення без допомоги осіб, які перебували в небезпечному для життя становищі. Згідно з вироком, 8 листопада 1999р. близько 24 год П., який мав ведійський стаж менший за два роки, керуючи автомобілем «Москвич» і рухаючись автодорогою зі швидкістю понад 70 км/год, порушив вимоги пунктів 12.1, 12.2, 12.3, пп. «б» п. 12.6 Правил дорожнього руху, внаслідок чого автомобіль з’їхав у кювет і вдарився об дерево. При цьому пасажирці Т. було заподіяно тілесні ушкодження, через які вона 14 листопада 1999 р. померла в лікарні, а пасажирці С. — тілесні ушкодження середньої тяжкості. Поставивши потерпілих у небезпечне для їхнього життя становище, П. залишив їх в автомобілі, з місця події втік і виїхав до м. Києва.

Перевіривши матеріали справи й обговоривши аргументи касаційної скарги П., на думку якого вирок суду є необґрунтованим, колегія суддів Судової палати у кримінальних справах Верховного Суду України у своїй ухвалі від 26 березня 2002 р. визнала, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню.

Вина П. у вчиненні передбаченого ч. 2 ст. 215 КК України 1960 р. злочину, за який його засуджено, підтверджена доказами, зібраними відповідно до вимог КПК України. Його злочинні дії в цій частині кваліфіковано правильно. Водночас, оскільки КК України 2001 р. покарання за такий злочин пом’якшено, то вирок щодо П. в цій частині належить привести у відповідність із цим законом, перекваліфікувавши дії засудженого з ч. 2 ст. 215 КК України 1960 р. на ч. 2 ст. 286 КК України 2001 р. Колегія суддів також вважає, що суд помилково кваліфікував дії П. за ч. 2 ст. 111 КК України 1960 р. Зазначеною нормою передбачено відповідальність за завідоме залишення без допомоги особи, що перебуває в небезпечному для життя становищі та позбавлена можливості вжити заходів до самозбереження, якщо це спричинило смерть такої особи чи інші тяжкі наслідки. Отже, обов’язковою ознакою об’єктивної сторони цього злочину є причиновий зв’язок між залишенням у небезпеці та настанням смерті потерпілої особи чи іншими тяжкими наслідками. Проте, як видно з висновку судово-медичної експертизи, смерть Т. настала не у зв’язку з тим, що П. залишив її в небезпечному для життя становищі, а внаслідок одержання нею під час ДТП тяжкого тілесного ушкодження, небезпечного для життя в момент заподіяння.

За таких обставин, коли П., поставивши потерпілих у небезпечне для життя становище, завідомо залишив їх без допомоги, а смерть Т. настала не від цього, а у зв’язку з ДТП, його дії слід було кваліфікувати за ч. 1, а не ч. 2 ст. 111 КК України 1960р.

З огляду на наведене вище, колегія Суддів судової палати у кримінальних справах Верховного Суду України касаційну скаргу П. задовольнила частково й вирок суду м. Нетішина Хмельницької області від 11 червня 2001 р. змінила: в частині засудження П. за ч. 2 ст. 215 КК України 1960 р. привела вирок у відповідність з КК України 2001 р., перекваліфікувавши його дії на ч. 2 ст. 286 КК України 2001 р., і призначила йому за цим законом три роки шість місяців позбавлення волі з позбавленням права керувати транспортними засобами строком на три роки; перекваліфікувала дії П. з ч. 2 ст. 111 КК України 1960 р. на ч. 1 зазначеної статті та призначила йому за цим законом один рік виправних робіт зі стягненням у дохід держави 20 % від заробітку[219].

У розглянутій ситуації винна особа помилилась у загальних рисах причинового зв’язку, тобто П, поставивши потерпілих у небезпечне для життя становище, завідомо залишив їх без допомоги, передбачав, що смерть потерпілих можлива за таких обставин, але смерть Т. настала не від залишення в небезпеці, а у зв’язку з ДТП. Тож така помилка в загальних рисах причинового зв’язку не тягне кримінальної відповідальності за ті наслідки, що вже поставлені у вину особі.

Якщо особа робить постріл у потерпілого з метою вбивства, але тільки важко ранить його, а потерпілий помирає внаслідок помилки лікарів під час проведення операції, то така помилка в розвитку причинового зв’язку суттєво впливає на кваліфікацію. Винній особі не можна поставити у вину смерть потерпілого, бо в розвиток причинового зв’язку втрутились інші обставини, що не залежали від волі винної особи. Тож такі дії винної особи слід кваліфікувати як замах на вбивство.

Отже, все викладене вище дає підстави виділити такі правила кваліфікації при помилці в розвитку причинового зв’язку:

• помилка особи в деталях розвитку причинового зв’язку на кваліфікацію не впливає;

• помилка особи в загальних рисах причинового зв’язку впливає на кваліфікацію злочину.

Помилка щодо ознак, які характеризують об’єктивну сторону, може полягати в помилці щодо кількісної чи якісної характеристики суспільно