Читати книгу - "Коли твоє немовля — некромант!, Хелена Хайд"

Розділ 26. Наполегливе вчора 1

День видався не з легких. Традиційно не виспавшись, я понесла Клавіка до дитячої лікарні на плановий огляд немовлят. І після цього походу, звичайно ж, однозначно не стала менш стомленою.

На щастя, коли ми повернулися додому, синочок трохи змилостивився і, поки я годувала його, лежачи на ліжку, — заснув. Порадівши такій удачі, я й сама почала потихеньку засинати з ним в обіймах, аж раптом почула акуратний стукіт у двері. Який, на жаль, був мені вже надто добре знайомий.

Я анітрохи не кривитиму душею, якщо скажу, що моїм головним бажанням було вдати, ніби нікого немає вдома. Тільки ось невдача, стукати не переставали! А такими темпами дитину точно розбудять. Тому мені не залишалося нічого, крім як тихенько встати, підсунувши Клавіку під ніс плюшеве каченя, покинути спальню, обережно зачинивши за собою двері і підійти до вхідних дверей. Вже стоячи біля яких, прикластися фейспалмом і поправити груди, вивалені з блузи під час годування! Заодно підклавши в бюстгальтер прокладку для грудей, а то ще не вистачало, щоб молоко на блузі плямою проступило прямо під час розмови.

Переконавшись, що виглядаю пристойно, я глибоко вдихнула і виключно заради проформи поцікавилася:

— Хто там?

— Маргарито, люба, це я! — одразу ж пролунало з-за дверей.

Заскреготавши зубами так голосно, що Дем'ян просто повинен був мене почути, я відчинила двері і спрямувала на нього напруженим поглядом.

Спочатку потрібно спробувати витягнути з нього інформацію, а вже потім — слати матом. Головне на емоціях не переплутати послідовність дій.

— Доброго дня, — промовила я якомога нейтральнішим тоном.

Ось тільки листоноша, мабуть, плюнувши на всякий такт, завалився в квартиру, хапаючи в долоні мої руки, і жарко зашепотів:

— Ох, любове моя, як же я довго чекав!

— Попрошу пригальмувати! — заявила я, відвертаючись від губ, які вже зібралися нахабно мене цілувати. Причому, зважаючи на все, прямо взасос.

— Навіщо гальмувати, якщо ми так довго були окремо один від одного? — палко зашепотів чоловік, і, бачачи його натиск, я не на жарт злякалася. Якщо він так продовжить, не розуміючи людської мови, прогнати його буде непросто. І сама ж його в квартиру впустила!

Втім, у сусідній квартирі Діна, яка все ще вдома — зможу принаймні заверещати, щоб варту викликала, і, може, збере сусідів, які в цей час сидять по будинках. Нехай їх буде трохи, але надія врятуватися є.

— Попереджаю одразу: крок назад, чи я закричу! — суворо попередила я, блиснувши злим поглядом.

— Про що ти, чого кричати? — з нерозумінням охнув Дем'ян, дивлячись на мене з усією пристрастю героя любовних романів, що прийшов у сад на побачення з дамою серця.

— Тому, що я не давала своєї згоди на будь-які домагання!

— Які домагання, рідна моя? — пролепетав чоловік. — Ми ж так любимо одне одного…

— Не пам'ятаю, щоби я підтверджувала це зі свого боку.

— Як, хіба ти забула про це?

— Що забула?

— Усі ті рази, коли казала, що кохаєш мене?

Так, стоп, а це вже цікаво! Невже той тип у чорному плащі і тут втрутився, підчистивши мою пам'ять? Ще й так, що я забула про цілий роман із Дем'яном, який у мене справді був?

Серйозно?

Ні, любі друзі, ось просто ну нафіг так жити!

— І коли це було? — випалила я, відчуваючи, як холонуть кінцівки.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍ Сподобався роздiл? Чесна оцінка допоможе авторові у написанні книги. Анонімно