Читати книгу - "Коли твоє немовля — некромант!, Хелена Хайд"

— Давно… але для мене воно перед очима, ніби вчора, — жарко видихнув листоноша.

Давно? Отже, краще. Я дійсно не злягалася з цим дивним типом, поки чоловіка (яким проти волі почала дорожити) не було вдома.

Тільки ось…

— І коли ж це було? — уточнила я.

Цікаво, а що, як у Дем'яна якимось чином був роман із оригінальною Маргаритою? Багато років тому. Коли вона була ще зовсім юною дівчиною, яка жила собі в рідному домі. Дуже задовго до того, як її засватали з Аркадієм і поспіхом видали за нього заміж, відправивши виношувати тому спадкоємця.

Насупивши брови, я спробувала покопатися у її спогадах за той період. Деякі з них були яскравими, як, наприклад, бали, де дівчина на видання блищала, або розваги студентських років. Інші — на кшталт сесій — навпаки тьмяними й стрімкими, наче Маргарита всіма силами хотіла про це забути і більше ніколи не згадувати.

Так само прослизали спогади про кількох залицяльників. З одними в неї взагалі нічого не склалося, і стосунки залишилися на рівні односторонніх зітхань або з її боку, або з боку чоловіків. З іншими Маргарита навіть трохи зустрілася. Був і один хлопець, на якого молода шляхетна дівчина серйозно запала. Настільки, що в неї з ним дійшло до того, що вони потай кілька разів, ховаючись в затишних куточках, вдавалися до не зовсім пристойних пестощів, які одного разу ледь не закінчилися втратою цноти. І то пронесло її тільки тому, що біля альтанки в саду, де парочка причаїлася пізно ввечері, з'явився несподіваний перехожий.

Парадоксально, але буквально          через кілька днів Маргарита дізналася, що не єдина для того свого залицяльника. При цьому та, друга дівчина, була його законною нареченою, з якою він саме збирався незабаром одружуватися.

Але найжалюгіднішою, найогиднішою особисто для мене здалася реакція самої дівчини. Замість того, щоб закотити скандал своєму коханому і вмазати дзвінкий ляпас на прощання... Вона майже два місяці бігала за ним, благаючи вибрати її, залишитися з нею, і таке інше! Навіть мало не віддалася йому в спробах «переконати» бути саме з нею, і врятувала її від такого необдуманого першого разу не власна розсудливість і не раптове пробудження гідності в юнака (який був, загалом, не проти розважитися перед весіллям). А гувернантка Маргарити, яка вчасно увійшла до кімнати, після чого за дівчиною стежили вже на повну.

Тільки цим самим хлопцем був однозначно не Дем'ян.

І серед усіх інших швидкоплинних захоплень Маргарити відшукати нинішнього листоноші, як не крути, не виходило.

То що ж виходить, спогади про їхнє велике і пристрасне кохання теж хтось витер з її пам'яті? Або ж?..

— Коли? — видихнув Дем'ян, який тим часом продовжував витися навколо мене, наче стриптизерка навколо пілону. — Коли? Кохана, невже ти не впізнаєш мене?

— Тобто не впізнаю?

— Це ж я, Діма!

Приблизно хвилина минула для мене у повному мовчанці. Ні, листоноша, звичайно ж, продовжував щось там говорити, тільки от я очманіла настільки, що взагалі не чула його!

Діма.

Стоп, серйозно? Той самий Діма?

Може, просто збіг імен? А я тут уже на межі непритомності.

— Одну секундочку, — тактовно протягла я, відчуваючи, як заплітається язик. — Діма… У сенсі той Діма, який…

— З яким ти три роки жила під одним дахом у своєму рідному світі, — палко видихнув листоноша, остаточно вибиваючи в мене з-під ніг землю… Ну, чи лінолеум у коридорі, якщо бути точною.

— Ще одну секунду, — видихнула я. І не в змозі впоратися із запамороченням, від якого, здавалося, ось-ось знепритомнію, сіла на трюмо, що стояло в передпокої.

— Розумію, це так несподівано, — промовив чоловік, стаючи поруч на коліно.