Читати книгу - "Коли твоє немовля — некромант!, Хелена Хайд"

— І як давно ти в цьому світі? — нарешті спитала я.

Чорт, невже все це справді відбувається?

— На кілька місяців довше за тебе, — відповів він, знову беручи мене за руку. — Мене перенесли сюди, у це тіло. Дуже довго я нічого не розумів, а потім зустрів ту людину, яка зробила це зі мною. І він сказав, що ти також тепер тут! Що той, хто зайняв моє місце у рідному світі, покинув тебе, і ти була одна. Але потім він і тебе перетягнув у цей світ! Тільки ось ти живеш у шлюбі з нелюбом, ще й скоро народиш від нього... Я тоді ледь не збожеволів від горя, але вирішив не здаватися. І ось, коли ви з ним переїхали сюди — влаштувався листоношею в районне відділення, щоб мати можливість бути поряд з тобою. Ти навіть не уявляєш, який я був щасливий знову побачити тебе, люба!

— Стривай-стривай, — проказала я, суплячи брови. — То виходить, та дівка, з якою ти мені зраджував і з якою одружився... З нею одружився вже той, хто прибув замість тебе? Ти ж…

— Віолетта? Риточко, рідна, ти що? — охнув Діма-Дем'ян, буквально хапаючись за серце на межі непритомності. — Як ти могла таке подумати? Звичайно ж ні! Вона для мене нічого не означала, я завжди кохав лише тебе! Просто так вийшло, що ти поїхала тоді на місяць у відрядження, і мені було тяжко. А тут з'явилася Віолетта, потішила мене, допомогла пережити самотність. Не міг же я цілий місяць терпіти, а вона така вся ефектна, сексуальна... ось і поплутало мене. Але у нас із нею був просто секс, не більше! Ні з однієї із тих дівчат, з якими я спав на стороні, у мене не було нічого більшого, ніж з тобою, адже я завжди після них до тебе повертався, навіть не кажучи тобі про такі дрібниці. І коли ти приїхала з відрядження, я лише переконався у цьому. Ти моя доля. Я вже збирався з Віолеттою порвати, коли трапилася вся ця погань із попаданням в інший світ. А те, що той хлопець, з яким я помінявся, вирішив покинути тебе і залишитися з нею — то це вже не я, розумієш? Тому пропоную зараз забути про все та спробувати знову. Що скажеш?

— Що скажу? — задумалася я, трохи наморщивши чоло. — Скажу, що хочу другу дитину від свого чоловіка. Ну, а ти? А ти йди в сраку!

Можливо, мені просто здалося через шок, причиною якого була велика кількість інформації, що наринула. І все ж, у мене склалося чітке враження, що Діма остовпів, витріщивши очі в найщирішому афігу, на який взагалі здатний людський організм.

— Про що ти, люба? — нарешті промимрив він, знову хапаючи мою руку, яку я в нього гидливо висмикнула.

— Забирайся, будь ласка. Зараз же. І не смій більше навіть нагадувати мені про своє існування. Домовилися?

— Рідна, ти що?

— Блохата шавка в підворітті тобі «рідна», а з тобою мені просто не пощастило мати щось спільне у певний життєвий період, — випалила я, різко вставши на ноги.

— Невже ти злишся?

— Злюся? Не сказала б, — пирхнула я. — Просто не бажаю, щоб наші шляхи більше перетиналися. Цього мені вистачить, дякую.

— Але чому?

— Чому?

— Так, чому?! — сердито видихнув Діма.

— Можливо, тому, що ти шпенькав усе, що рухається, не вважаючи це чимось поганим? — жовчно прошипіла я.

— Не розумію, чому ти злишся? Ну так, якщо дівчина ляже переді мною і розсуне ноги, я з нею пересплю. Що тут таке? Адже я чоловік!

— Чоловік — це той, з ким я наразі одружена. А ти — мерзенне чмо з палицею сервелату між ногами. Тому будь такий ласкавий, негайно забирайся з мого дому, інакше я викличу варту. Якщо не сама — закричу, щоб її викликали сусіди. Ми зрозуміли один одного?

— Але Риточко...

— Геть! — прогарчала я з видом пітбуля.

Мабуть здогадавшись, що зараз — не найкращий час для продовження розмови, Діма знітився і, розвернувшись, врізався у двері. Після чого, все ж таки відкривши їх, вийшов з квартири.

Я ж, нервово вдихаючи повітря і стискаючи кулаки, чомусь не поспішала тішитись думками про те, що він і справді більше сюди не повернеться.